Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Їх там армія, Нідо. І вони не сплять колективно в одному місці.

-Степаніє, я теж згоден! - сказав мер, - Не ми прийшли до них, а вони до нас! Значить, готові до війни!

-Мітю, а що ти думаєш? - Степанія повернулася до водяника, шукаючи підтримки.

-Я поки не прийняв рішення, пропоную дочекатися Петра Ілліча з В'ячеславом та проголосувати.

-Точно! - зраділа Стьопка, - давайте подзвонимо і дізнаємося, коли будуть? А ще краще, дочекатися поки Антон прийде до тями. Лукерія каже, що вже скоро він буде здоровим!

-Якщо вам мила облога, то як знаєте! - вогневик піднявся на ноги, - але нічка буде весела, я вам обіцяю!

-Погрожуєш? – насупилась господиня.

-Господь з тобою, Нідо! Перестань, я на одному з вами боці! - вогневик вибухнув, підвищивши голос. В очах загорілися два невеликі вогнища, втім одразу згасли. Він похитав головою, підібгавши губи і додав, - я мав на увазі, що це ми з вами зацікавлені, щоб люди нічого не бачили. Голову даю, щойно ніч настане, влаштують концерт. Сусіди викличуть поліцію, МЧС, пожежників, натовп буде. Потрібна вам зайва слава?

-Ні, не потрібна! - відповів за всіх мер, - я б вважав за краще, щоб мирне населення не чіпали!

-Поки ми тут відсиджуватися будемо, двоєдушники зголодніють, - продовжував вогневик, - вгадайте, куди вони підуть сили відновлювати?

-Людей їсти? - ахнула Стьопка.

-Навіщо? Що взяти з них? Думай ширше, Нідо…

-Натякаєш на інших магіків? – стривожився Гор.

-Прямо кажу.

-Що ще за магіки?!

-Всі інші магічні істоти, що живуть серед людей, берегині, лісухи...

-Рикой! - раптом схопилася Стьопка, - де мій рикой? - серце пропустило один удар, коли вона зрозуміла, що зовсім забула про вихованця.

-Що, вже є зниклі? - сполошився вогневик, - у тебе був рикой? Де взяла?

-Де взяла, там більше нема! - не в силах була Степанія спілкуватися з вогневиком нормально, - Лукеріє, ти мою кицю не бачила?

-Так вчора за тобою побіг, коли втекла...

-Мамо… Загубився маленький! - засмутилася Стьопка, - як я могла забути про нього? – губи затремтіли, очі сльозами наповнилися.

-Панні, не переживай ти так, знайдемо!

-Угу, якщо ним уже не поласували... - вставив Микола.

-Та замовкни ти! - шикнув на нього Мітя, - навіщо олії у вогонь підливаєш? Хоча… кого  я питаю…

Стьопка зірвалася з місця і побігла до вхідних дверей. Мітя помчав слідом.

-Стєша, там небезпечно! – зірвався було Гор, але Микита його втримав, поклавши руку на плече.

-Батьку, у дворі безпечно, а Мітя її за межі не випустить!

-Нема чого їй з ним шастать! - Гор смикнув плечем, скидаючи руку сина.

-Вгамуйся, Берлак! - подав голос вогневик, сідаючи поруч, - нікуди вона від нас не дінеться! Давай краще план будувати, поки «істерички» нас покинули.

-Ніяких нас немає! - відрізав Гор, - я своєю жінкою ділитися не буду!

-Тоді йди, - знизав плечима зовні спокійний вогневик, - на твоє місце інший прийде...

-Що ти хочеш цим сказати? - гаркнув лісник, схопивши Миколу за грудки і притягуючи до себе ближче.

-Я не натякаю, Берлак! Я завжди прямо говорю! - вогневик відштовхнув від себе Гора, гаркнувши у відповідь, - не хочеш її ділити з нами - вали хоч зараз! Заміна знайдеться! Будь-кого з нас можна замінити! Пророцтво все одно справдиться!

-Не вірю! - Гор знову зграбастав вогневика за піджак, пронизуючи злим поглядом.

-Та чхати я хотів на твою віру! - Микола поклав долоню поверх руки Гора і стиснув. Гор сіпнувся, але руку не прибрав. Запахло паленим. Микита голосно зітхнув і сказав:

-Лукерьє, будьте такі люб'язні, води…

Зверху на вогневика з лісником полилась вода. Гарно так, наче хто відро на  їх голови вилив.

Чоловіки, відпльовуючи схопилися на ноги. Вогневик витер обличчя, лайнувшись під ніс. Тряхнув головою. Секунда, та одяг на ньому висох, тільки пара пішла. Він поправив піджак, обтрусив штани і спокійно сказав:

-Пробач, погарячкував. Але ти маєш зрозуміти - вона не дістанеться комусь одному! Не цього разу! Вона наша, Берлак, наша!

-Пішов ти! – парирував Гор. Він зняв мокре покривало і відкинув його вбік, сідаючи на стілець оголеним, наче власна нагота його не хвилювала.

-Припиніть, обидва! - підвищив голос Микита. Його оперний голос луною пронісся по кухні, - давайте іншим разом  морди один одному наб’єте!

-Згоден! - вогневик знову сів, але з іншого боку столу, - давайте у справі! Отже, я пропоную…

___

Крук - ворон