Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Вірно, - погодилася Лукерія, - п'явки вони, силу нишком смокчуть. Пристануть до того, у кого магії крихта і п'ють потихеньку, наче вампіри кров. Найкращим  другом все життя ходити буде, не запідозриш! До самої смерті жертви, тварюка, харчується! Сам жере і частину керівнику відносить!

-Як цікаво, - простягла Степанія, - за описом на одну мою знайому дуже схожа.

-Що там, Панні? - поцікавився Мітя, - адже ми не чуємо нічого.

-Так-так! Лукерія каже, що вони типу вампірів, тільки смокчуть магічну силу, у тих, у кого її небагато. А до речі, чому тільки у тих, у кого мало?

-У кого сил багато - їх побачать і порішать! - заявила охоронниця, як очевидну істину.

-А, так? Хм, ну логічно… Лукерія каже, що ті, в кого сил багато  - їх розкусять і вб’ють, — Стьопка провела ребром долоні по горлу, — і що така сволота може бути твоїм найкращим другом до самої смерті, постійно підживлюючись твоєю силою. Самі їдять та відсоток головному відносять! Б-р-р, погань яка…

-У Антона сил чимало, - заперечив Микита, - може, тому їх і набігло так багато?

-А ще, - згадала Лукерія, - вони боягузи. Маленька небезпека – тікають. Дивно, чого приперлися?

-Лукерія каже, що вони боягузливі та дивно, що прийшли до нас.

-Антон занадто привабливий шматок? – припустив Мітя.

-Або ватажок не хоче з жертвою розлучатися, - сказав Гор, - їх ще більше стало, - махнув головою у бік вікна.

-І що ж робити? - зажурилася Свирянка, - як їх прогнати?

-Ой, та є засоби! – радісно відповіла Лукерія.

-Та ну? – недовірливо простягла Стьопка.

-Степаніє, а чи не можна, щоб і ми твоїх охоронців чули? - запитав Микита, - заощадили би час.

-Лукеріє?

-Взагалі, можемо, якщо ти дозволиш...

-Дозволяю, те, що стосується не особисто мене, можна, щоб чули всі…

-Тільки мене, чи всіх?

-Дозволяю, щоб чули всіх, а то й справді, почуваюся передастом.

-Педера… що?!

-Та не важливо, давай вже Лукеріє, віщай для всіх!

-Кхе-кхе... - сказала охоронниця за кілька секунд, - як чути?

-Нормально, чути… – відповів Гор.

-Доброго здоров'я! – привітався Єгорич.

-Раді вам, гості дорогії! - солов'ям заспівала Лукерія, а Степанія закотила очі.

-Добрий день, - Микита навіщось підвівся та знову сів.

-Дякую, - відповів Мітя, - радий знайомству.

-А  ми як раді... - почала було Лукерія.

-Лукеріє, припини розшаркуватися. Давай по суті, будь ласка. Як позбутися двоєдушників?

-Це просто! - запевнила охоронниця, - якщо треба налякати і відвадити, то треба визначити місце їхньої нічліжки. Сплять так міцно – не розбудити, хоч ріж!

-Ой, якось не хотілося б нікого різати! - ойкнула Стьопка.

-Та ні! Їх треба перевернути.

-Куди перевернути? – перепитав Гор.

-Задом-наперед. Головою туди, де були ноги.

-Так просто? - недовірливо спитав Мітя, - не може бути.

-Це, якщо відвадити. Після перевороту двоєдушник сильно хворіє, демонська суть слабшає. Через місяць здоров'я підлікує, але на колишнє місце вже носу не суне.

-Хм, ну припустимо, знайдемо ми кількох, перевернемо. Але там їхня ціла армія... - заперечив мер.

-Їх позбутися треба! Пробач, Стєша, але вони прийшли не грати, - сказав лісник твердо, - і так просто не відстануть!

Степанія здригнулася, розуміючи, що, взагалі-то,  лісник має рацію. Вони б убили їх там, біля дубу... Мабуть. Чи випили сили? Але все одно думка про вбивство здавалася кошмарною.

-А хто може бути їхнім ватажком, - спитав Мітя, - теж двоєдушник?

-Ні... фігура крупніша, але пес його знає, хто саме…

-Можливо, той, зі змією на голові, - припустила Стьопка.

-Він схожий на решту, - не погодився Микита, - значить не найголовніший.

-А в мене ще одне запитання ... - Мітя підійшов до вікна, - чого нам чекати від них уночі? У звіриному тілі вони сильніші? Зможуть проникнути у двір?

-Ні, повз Конопатки не прослизнуть! –вставив слово Єгорич.

-Демонська суть сильна, - відповіла Лукерія, - сильніше за людську, а якщо юрбою нападуть, то не знаю, що станеться...

-Це погано... Але є в цьому і хороша новина... - продовжував Мітя.