Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Немає слів, одні матюки…
-А які матюки? – зацікавлено запитала охоронниця.
-Такі, які вголос не скажеш. На «п» починаються, на «ь» закінчуються…
-Хм. Пуцька, мабуть?
-Яка ще пуцька, вперше чую.
-Звичайнісінька пуцька, та, що у чоловіків поміж ніг бовтається… Вірш хіба не чула дитячий: Діду пхає, пуцька гнеться, баба голосно сміється…
-Ні, Лукеріє, у моєму дитинстві дітей віршикам про імпотенцію не вчили…
-Ой-ой-ой, інтелігентка…
-Ти б краще не наривалась, я вже на межі, як вибухну, мало не покажеться! – сказала Степанія так серйозно, що Лукерія не рискнула більше жартувати. - Гаразд, піду я далі шокуватися! - втомлено піднялася на ноги і поплелася до женихів.
Наречені без нареченої мовчали. Начебто й тема для розмови була, та кожен про своє думав. Стьопка сіла на своє колишнє місце і суворо запитала:
-Ви що, не помітили, що у мене волосся відросло?
-Що? - мер вийшов із глибокої задуми першим і подивився на неї з нерозумінням.
-А то! Женихи називаються! У мене вчора стрижка була під хлопчика, а сьогодні волосся до середини спини! - вона потягла закручений локон, доводячи свої слова, - ну, що скажете на своє виправдання?! – Стьопка дивилася серйозно, свердлячи чоловіків невдоволеним поглядом.
-Е-е-е... а було щось інше? - Гор виглядав стурбованим, а Мітя дивився з сором'язливою напівусмішкою.
-Уявляєш, так! Один Антон помітив, що я змінила зачіску та комплімент зробив!
-Неправда! Я теж помітив! - обурився Микита, - ще коли забирав тебе з торговельного центру!
-А коли це ти її забирав? Ви були разом у місті? - завівся з напівобороту лісник.
-Ми у справах їздили!
-У справах до торгового центру?!
-Панні, просто в тебе вчора була така гарна сукня, ми задивилися, - спробував викрутитися Мітя.
-А сьогодні у мене гарні джинси та светр? - вдавано надулася Стьопка.
-А сьогодні ми задивилися...
-Ой, не треба відмазок! - Стьопка увійшла в роль і вже виходити з неї не хотіла, - не приділяєте мені уваги, вас тільки розбірки між собою цікавлять! Ось одружимося, ви з ранку до ночі будете сваритися, а я, нещасна, саменька, долі зводити буду... - і навіть голос затремтів, нібито заплаче ось-ось.
-Стєшенька, ну що ти... - Гор виглядав так розгублено, що Стьопка не витримала і пирснула.
-Жартівниця, - посміхнувся водяник, притягнув жінку до себе і поцілував у верхівку.
-Гей, руки прибрав! – одразу здійнявся Гор.
-Батьку, не до ревнощів! - поспішив втрутитися мер.
-Так, хлопчики, це була перерва! — Стьопка випросталась, набрала в груди повітря, — розказуй Горе, що там із народним фольклором?
Лісник глянув на Мітю звіром, отримавши такий самий погляд у відповідь і запитав:
-Що саме тебе цікавить?
-Твоя мати Баба Яга та її пост дворецького на той світ!
-Не зовсім так, я ж казав. Вона сидить біля воріт, але не в змозі їх відкрити!
-Чому ж? Толк від такого дворецького?
-Мабуть почну з самого початку. Ягиня - понівечений образ. До нашого часу дійшов у вигляді злої старої, якою лякають дітей. Насправді, Ягиня, найперша, - не була злою. Як, втім, і доброю… Вона просто володіла деякими силами, але залишалася осторонь добра чи зла. Вона керувала проходом у світ мертвих і пропускала туди чи звідти тих, кому… як це сказати правильно… загалом, тих, кому можна було. До речі, була дружиною бога Велеса!
-Цікавенька казка. А ті ворота єдині?
-Хм, точно не знаю, - замислився Гор, - напевно, ні.
-По білому світу їх багато, тільки далеченько один від одного! - відповіла за нього усюдисуща охоронниця.
-Угу, значить і ягинь багато? – здогадалася Стьопка.
-Мабуть, так...
-Добре, що там далі?
-Наступні ягині були прямими родичками першої Ягині. Від її імені, до речі, і пішла їхня назва. Так ось, відкривати прохід вони могли за силою крові. Та мати моя не спадкова. Їй посаду передала попередниця, за відсутністю дітей. А змога відкривати прохід лише у кровних ягинь.
-А смисл було приймати такий піст? – поцікавилася Степанія, – в чому користь? Будинок зі зручностями?
-Користь в інших вміннях, які можна передавати не родичкам, - пояснював лісник, - адже зілля вона справжні варить, передбачає біди, лікує від хвороб…
