Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

– Добрий ранок, пані Флоро… – він глянув на папку, що лежала на столі – пані Флоро Кіллі. Будь ласка, сідайте.

– Добрий ранок – відповіла, сівши на різний стілець.

Він виявився ще гіршим за лаву. Напевно, навмисно, щоб ні в кого не виникало бажання тут затриматись.

– Ви вочевидь, гадаєте, чому я вас запросив?

Я кивнула.

– Так от, в мене є до вас цікава пропозиція, на скільки я розумію, – пан Готьє  знов занурився в документи на столі – ви збираєтеся проходити практику у магічній канцелярії?

– Саме так, пане ректору.

 До чого це він веде?

– Розумієте, ваш факультет новий, і не думаю, що магічна канцелярія те місце яке вам підійде.

Я напружилася. Так, факультет універсальної магії започаткували тільки цього року, після скандалу і розслідування, між іншим, пов'язаного з маніяком, що мене викрав. Та до чого тут це?

– Тож в мене є краща пропозиція. А що як вам поїхати на літо до Ельфійського королівства? Попрацюєте там в бібліотеці-музеї в центрі столиці? – він розтягнув губи у посмішці більше схожій на вищир – побачите найкрасивіше місце в магічному світі як то кажуть, ну, що думаєте?

А думала я, що від цієї пропозиції погано тхне.

– Можна питання, пане ректоре?

– Так, звичайно.

– Чому я? – спитала просто в лоба.

– Ви відмінниця навчання, а це велика честь, не кожна студентка може розраховувати на таке!

– Справді? А чому ж тоді за такий шанс вже не перебилось пів академії? В нас повно відмінниць аристократок, які сплять і бачать ельфів, – я починала втрачати самовладання.

– А вам палець до рота не клади! – він трохи помовчав – бачте, в чому річ, ніхто не хоче туди їхати.

– Чому?

– Тому що ельфи найсильніші ментальні маги, і для багатьох магинь, це проблема….ви ж, не така вразлива. Я читав результати ваших допитів – ви добре трималися, і до того ж ви навчаєтесь безплатно, не забувайте про це, мені взагалі ваша згода не потрібна.

– Ви мені погрожуєте? – я відчула як магія важкою хвилею ковзнула до рук. З пальців злетіли іскри.

– Та що ви, пані Флоро! Я просто вам пояснюю причини. Ви достатньо доросла, щоб розуміти, що в вашому випадку вибору у вас просто нема.

Подумайте про своє майбутнє, після навчання відмітка про практику в ельфів дозволить вам знайти дійсно хорошу роботу. Вважайте, що я роблю вам послугу.

Я задумалася. Так, я всього лиш проста дівчина, що живе з бабусею в одному з найбідніших районів міста. Навчання безкоштовне, і хто зна, може магістр Готьє в чомусь правий.

– Чому взагалі хтось повинен туди їхати?

– Аааа, тут все просто, ніякої таємниці, – він махнув рукою – ми уклали договір по обміну студентами, це перша спроба. Можливо, якщо все буде добре, наступного року поїдуть більше магинь.

– А може бути не добре?

– Бачте, Флоро, може бути все, що завгодно. Як ви влучно відмітили, багато наших студенток мріють зовсім не про практику в ельфів, а шлюбний браслет, тож і в цьому аспекті ви набагато надійніше. Вибачте за відвертість, проте ми з вами розуміємо хто є хто, чи не так? – він кинув красномовний погляд на мою сукню.

– А що буде, якщо я відмовлюсь?

Він трохи помовчав. Встав з крісла й підійшов до вікна.

– Я вже скасував вашу практику у магічній канцелярії, тож знайти іншу може стати неабиякою проблемою, – знизив плечима.

Я відчула, що от-от просто лусну від злості.

– Та це ж незаконно!

– Шановна пані Флоро Кіллі, давайте так, я дам вам подумати до завтра, якщо відмовитесь – місце практики будете шукати самі. Не знайдете – вас відрахують з академії. Ніхто не буде займатися такими дрібницями.

Він дивився на мене своїми ядучими чорними очима і я розуміла, що нічого не зможу зробити.

Ну, куди я піду? Можна, звичайно, попросити Еллі про допомогу, вона все ж таки з аристократів, та я просто ненавиджу про щось просити. Навіть у подруги. Я звикла покладатися тільки на себе. Дожила ж якось до двадцяти двох років без сторонньої допомоги.

Духи з ним, з цим ректором, ельфи так ельфи!

– Я згодна, – сказала холодно.

– От і добре, ви молодець, я знав, що ви розумна дівчина.

– Але у мене є умова.

– Яка?

– Мені потрібні гроші, не думаю, що життя в Ельфійській столиці дешеве.

Пан Готьє махнув рукою і помітно розслабився.

– Про це не турбуйтеся, вам видаватимуть кошти кожного місяця. Жити будете у старої Хинки, пані Шмок, – в мене очі на лоба вилізли – так, так, хоч побачите, як вони виглядають. Якщо, питань більше не має, можете йти, збирати речі. Через два дні ви повинні бути там, а порталом туди не доберешся, перетинати пустелю доведеться на стрілі.

В мене голова обертом пішла. Хинки, стріла, ельфи.

– Щось ще? – вже трохи роздратовано спитав ректор.

– Кажуть, столиця величезна, як я там знайду цю пані Шмок?

– Та вона зустріне вас на вокзалі, не переймайтеся! – він глянув на годинник – на жаль, в мене вже нема часу, стріла відбуває від західної станції Крижаний Грот у вівторок о сьомій тридцять, не спізнюйтеся! Гроші на дорогу вам видасть кмих.

Кмихами називали служителів академії. Вважалося, що їх створили одночасно.

Уявіть собі кам'яну людину одягнуту в синій оксамитовий костюм. Руки й ноги в них завширшки зі стовбур дерева. Величезна голова на якій незрозумілим чином тримаються очі, ніс і рот, все косе й криве. І вишенька образу – це капелюх. Та все ж таки, кмихи дуже надійні слуги й охоронці.

– Що ж, тоді я піду, пане ректоре. Дякувати не буду.

– А от про це поговоримо, як повернетеся, бувайте, Флоро Кіллі.

Я встала з крісла і вийшла до приймальні.

Блідий все ще сидів на лаві. Пив каву, наче на світському прийомі. Його довгі ноги розділили маленький простір навпіл. Захотілося добряче їх пнути.

Та, помітивши мене він легко піднявся, поставивши чашку на тацю.