Згасле сяйво - Марі Сантьяго

Дерек не зводив з неї очей, але його погляд був іншим. Він був сповнений певної підтримки, хоч і сповнений незвіданих хвилювань. Він знав, що на неї чекає, але сам не мав відповіді на запитання, яке так часто виникало в його душі. Чи буде вона тією, хто зможе це витримати? Чи зможе вона залишитись тією, ким була до цього?

Майкл повернувся до всіх інших, що сиділи за столом, і знову заговорив.

— Завтра вранці ти вирушиш, — сказав він, звертаючись до Етел. — Буде команда, яка допоможе тобі пройти до точки. Ти будеш з ними, але вони не знають усіх деталей. Тільки ти будеш знати, чому ти там.

Етел відчула, як її груди стискаються від невизначеності. Ті місця, куди вона мала йти, не були просто небезпечними. Вони були прихистком для всього того, що краще було б залишити в минулому, забути.

— Ти готова? — знову запитав Майкл.

Цього разу її відповідь була тверда й рішуча.

— Так, я готова, — сказала вона, намагаючись переконати себе в тому, що це дійсно так.

Тим часом Дерек піднявся і підійшов до неї, хоча його слова були лаконічними, вони мали значення більше, ніж будь-які інші.

— Я буду поруч, — прошепотів він, затримавши її погляд на кілька секунд.

Етел кивнула. Вона розуміла, що в її руках зараз не просто її доля, але й доля всіх, хто поклав на неї свої сподівання. Чи зможе вона виконати те, що обіцяла? Чи зможе вона повернутися з цією інформацією, яка стане ключем до порятунку? Час покаже.

Всі в кімнаті стали мовчазними, і кожен з них розумів, що відтепер нічого не буде таким, як раніше. Тиша стала ще важчою, і Етел відчула, що вона стоїть на межі.