Згасле сяйво - Марі Сантьяго

Але знову в її розумі виник образ Дерека. Його погляд, який завжди залишався твердим і спокійним, тепер виглядав таким вразливим. І те, як він тихо вимовив ті слова, було для неї немов обіцянка, що він чекатиме на її повернення. Це було більше, ніж просто турбота. Це була невимовна прив’язаність, яка була між ними вже давно, хоч і не виражалась словами.

Коли машина зробила зупинку біля кордону міста, Майкл, що сидів поряд, знову звернувся до неї:

— Ти готова? — його голос був без емоцій, але погляд в очах видавав його зацікавленість. Він помітив зміну в її настрої, але нічого не сказав.

Етел кивнула, намагаючись приховати ті емоції, що бурлили в її серці. Вона глибоко вдихнула, відчуваючи, як страх і рішучість перемішуються в її грудях. Вона готова була вирушити, але, раптом, як скільки разів до цього, згадала ті моменти, коли Дерек був поряд. Коли його близькість приносила їй більше ніж просто спокій — вона відчувала себе живою, справжньою, не зважавши на всі обставини.

Майкл відкрив двері, і Етел вийшла з машини, але перед тим, як закрити їх, її погляд знову зупинився на її компаньйоні.

Майкл рушив, залишивши її на мить, але вона почувала, що їй не вистачає того, чого могла б отримати поруч з ним. Всі її почуття, все, що вона прагнула, залишалося насправді з ним.

Задумавшись, вона побачила, як Дерек раптом з’являється у дверях будівлі, що знаходилася поряд. Його темні очі зустріли її погляд, і на мить світ навколо зупинився.

Вона не змогла стриматися, її кроки привели її до нього. Він зробив кілька кроків назустріч, не кажучи ані слова. Лише коли вона була вже поруч, він обережно взяв її за руку. Його дотик був такий знайомий і теплий, що вона відчула, як її серце заспокоюється.

— Етел, — сказав він тихо, наче кожне слово було важливим. — Я знаю, що тобі потрібно йти, але… будь ласка, обіцяй, що повернешся.

В її очах застигло хвилювання. Вона хотіла відповісти, але її губи знайшли його губи в ніжному поцілунку. Це був не той поцілунок, що обіцяв пристрасть чи розпалював жар. Це був поцілунок, сповнений смутку і глибокої прив’язаності, мов прощання, яке, навіть не вимовлене словами, відчувалося в кожному дотику.

Він відповів на поцілунок, притягуючи її ближче, відчуваючи, як її тіло відгукується на кожен рух. Всі питання, які вони обоє носили в серцях, зникли на мить, залишивши тільки мовчазну підтримку та нескінченну турботу один про одного.

Коли поцілунок розірвався, вона поглянула йому в очі, і цей погляд був настільки сильним, що здавалось, ніби вони могли б залишити все позаду. Їй хотілося сказати йому все, що не встигла, але слова втратили значення.

— Я повернусь, — сказала вона, і ці слова звучали як обітниця.

Дерек лише тихо кивнув і обережно відпустив її руку, дозволяючи їй зробити крок назад. Вона розуміла, що це була остання миттєвість їхнього прощання до того, як вона вирушить у подорож, від якої не було повернення.

— Будь обережна, — його голос був низьким, але в ньому відчувалася не тільки рішучість, а й безмежна підтримка.

Етел кивнула і, не зупиняючи погляду, зробила крок у напрямку до машини. Вона не оглядалася. Вона не могла дозволити собі сумніви. Тепер усе було тільки в її руках.