Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Далі вечеря проходить майже мовчки. Тара дивовижно спокійна і лише зрідка в її погляді прослідковується роздратування. В такі моменти вона зазвичай дивиться поверх мого плеча.
А після ресторану покірно дозволяє відвезти себе до мого міського будинку. Коли ми заходимо в масивні дубові двері, дівчина зацікавлено роздивляється навкруги. Це вперше вона тут в якості офіційної гості.
- Слуг в домі майже не буває. Всім опікуються елементалі, - згадую, як минулого разу її дивувала безлюдність дому.
- А готує хто? - питає з трохи пустотливою посмішкою на вустах.
- Ти голодна? 
- Ні. Але було дуже смачно, коли я тут жила.
Вона посміхається якимось своїм думкам і навіть трохи закочує очі, ніби згадуючи щось приємне. 
Вальдес п'яна. Розумію це в той момент, коли дівчина дозволяє взяти її за руку і відвести до вітальні.
- Посидь тут, зараз тобі принесуть кави. Стане краще, - всаджую її на диван, поки вона як маленька крутить головою на всі боки.
- Мені і так дуже добре, - вона щиро посміхається у відповідь, злегка покусучи нижню губу.
- Правда? А ще на початку вечора я думав ти мене голими руками задушиш.
Дівчина посміхається ширше і дивиться на свої долоні, після чого легкий рум'янець торкається її щік.
- Звучить спокусливо. Навіть дуже.
Вона встає, і оскільки, я все ще стою біля дивану, опиняється впритул до мене. Прохолодні тонкі пальчики торкаються шкіри трохи вище коміру сорочки. Вона проводить ледь відчутну лінію, а потім охоплює долонею.
Ці невинні дотики вибивають все повітря з легень.
- Таро...- голос зривається на хриплий шепіт.
Вона вперто дивиться на моє підборіддя уникаючи зорового контакту. Кладу руку поверх тендітної долоні, злегка надавлюючи. Її дотики занадто легкі, невагомі. Мені ж хочеться втаврувати їх у власну шкіру.
- Таро, ти забагато випила. Кава допоможе трохи прийти до тями.
- Може я не хочу приходити до тями, - тягне ледь чутно і нарешті піднімає свій погляд.
І я не витримую. Не витримую напруги, незрозумілої ворожості, отруйних слів, що всі ці дні будували надійний кордон між нами. Все це хочеться скинути, як непотрібне лахміття. Спалити до тла.
Запускаю пальці в її м'яке волосся, надійно фіксуючи потилицю. Навмисно трохи тягну, мені подобається як в її холодних очах спалахують іскри. Вона хоче сама потягнутися до мене, але я не дозволяю. Тримаю, змушуючи чекати.
Вона здивовано охає і хапається за мої плечі, коли замість губ, поцілунком торкаюся її шиї.
- Кай, - судомно видихає моє ім'я, доки я вдихаю запах її шкіри. Ледь тривкий і ніжний як вона сама. Я не можу дібрати йому слів. Так пахне перший сніг. Цей аромат врізається в легені, поколюючи всередині мене.
Ніжно веду язиком від шиї до маленької раковини вушка. Так само язиком описую його візерунок, прикусую мочку.
Тара вскрикує від несподіванки, але не відсторонюється. Лише сильніше втискається в моє тіло.
І тільки зараз, коли одна моя рука міцно притискає дівчину до себе, долонями повторюючи вигини спокусливого тіла, я розумію підступність її сукні. Вона як дорога щільна обгортка. Відчуваю кожен вигин під синім оксамитом, і дах зносить, як сильно хочеться доторкнутися до шкіри під ним.
Тара перехоплює ініціативу, губами знаходячи мої губи. Я скучив. Сильно скучив за цим відчуттям її близькості. Її дотиків. Її смаку. Її ледь чутного стогону.
Цей поцілунок радше нагадує солодке покарання. В ньому згорає вся злість і напруга, яка була між нами всі ці дні. Ніжні дотики губ змінюються брутальними укусами, язики сплітаються з пристрастю і майже звіриною хіттю.
Є і ще щось інтимне в цьому для нас обох. Бо ці почуття перші. Для неї і для мене. І від цієї думки прострілює десь в хребті.
Руки самі підхоплюють дівчину. В наступну мить, опускають її на темне дубове полотно столу. Бляха, я вже і сам п'яний. Нею.
Єдина приємна річ в цій сукні це ефектний розріз. Той самий, що позбавив мене можливості говорити, коли забирав її на побачення. Саме цей розріз дозволяє мені влаштуватися між її розведених стегон. І цілувати. Цілувати до оніміння губ. Вкривати поцілунками її обличчя, вуха, шию. 
Все моє тіло горить бажанням, так що перед очима починають з'являтися червоні плями.
- Кай, - раптом хрипить дівчина і насторожено відхиляється. Погляд затуманений, проте чоло нахмурене.
Не зважаю і знову накриваю поцілунком її неслухняний рот. Вона пристрасно відповідає і здається забуває про свої сумніви. Проте...
- Кай, - знову стогне мені прямо в губи, - Кай, ти гориш.
Не розумію про що вона, навіть коли маленька долонька лягає на мій лоб.
- В тебе жар, - повторює більш впевнено і тягнеться губами до того місця де тільки но була її рука.
Червоний морок навкруги посилюється, і це останнє, що пам'ятаю, перш ніж провалитися в морок.