Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
– Арія? Все гаразд? – дракон стояв у дверях кабінету.
Я підняла голову і огляділася, схоже я заснула прямо тут за столом. За вікном тільки-но сіло сонце.
– Ріхтер? – здивовано глянула на дракона. – Ти вирішив повернутися раніше? – уточнила у нього. Дракон насупився на мої слова.
– Ні. Я як і планував був відсутній майже два дні, – відповів Ріхтер, а сам прискіпливо оглядав мене.
– Два дні… – повторила тихо. – Не може бути!
– Арія, ти знову все забула? – з турботою запитав дракон.
Пройшовши в кабінет, він присів на край столу, чекаючи моєї відповіді. Сон як рукою зняло, я дивилася на дракона в усі очі. Як у нього це вийшло? Ніхто крім Віндорів не може увійти до цього кабінету. Хіба що магії роду зовсім не лишилося.
«Урос, ти тут?»
«Тут, де ж мені ще бути. А от що з тобою трапилося? Вже другий день намагаюся добудитися тебе і все марно!» – турботливо озвався дух, але з’являтися не став.
Хранитель на дракона не звертав уваги. А от мені дуже хотілося запитати у дракона, як він сюди потрапив? Але не можна, Ріхтер одразу про все здогадається.
– Ні, я пам’ятаю, – нарешті відповіла на запитання дракона.
– Тоді що сталося? – не вгамовувався дракон.
Якби ж я сама знала! Чому я проспала майже дві доби? Невже це все через брак енергії? Ні, не може бути.
– Я просто заснула! – навіть Ур не зміг достукатися до мене. Що ж тут сталося?
– Хочеш сказати, що ти тут проспала дві доби? – здивувався дракон.
– Лише півтори, – поправила Ріхтера.
– Знову мерзнеш? – помітив дракон, як я кутаюся у ковдру.
Нічого не відповіла, а лише почала збирати амулети у скриньку. Все рівно нічого корисного більше не знайшла, і накопичувачів тут не було. Дракон спостерігав за моїми діями і раптом вихопив один із амулетів.
– Звідки це в тебе?
Не одразу розгледіла амулет в його руках. А коли побачила, зрозуміла, що це той самий.
– Не знаю! – чесно призналася дракону. – Учора вдень я перебирала амулети. Знайшла його серед інших.
– Він твій? – здивувався Ріхтер.
– Ні. Я ніколи його не бачила. Я просто розглядала його і раптом заснула. Що не так з цим амулетом? – підняла погляд на Ріхтера.
– Він випромінює іншу енергію.
– Іншу?
– Так. Некромантську.
– Звідки у мене в будинку з’явився амулет некромантів? Це помилка?
– Ні, Аріє. Він випромінює погану енергію, мертву. І я не здивуюся, що проспала так довго ти саме через цей амулет. Ти його досить довго тримала у руках.
Мабуть я зблідла, якщо можна бути білішою ніж я вже була.
– Не знаю звідки він в мене.
Я розгублено подивилася у вікно де розгледіла лише сірі тіні від квітів, що росли під вікнами. І раптом я згадала. Згадала звідки взявся цей амулет!
– Я згадала, – подивилася на Ріхтера. – Якось навесні я наводила лад на подвір’ї, і під час прибирання знайшла амулет.
– У клумбі гортензій? – уточнив дракон.
– Так, – здивовано глянула на дракона. Звідки він знає такі подробиці?
– Тоді я не придала цьому значення. Просто забрала його до будинку, кинула до решти амулетів і забула про нього.
– Як давно він у твоєму домі?
– Десь півтора роки, – прикинула термін і з жахом подивилася на Ріхтера.
– Досить довго.
– Який у нього вплив? Що він робить?
– Не знаю. Амулети не моя специфіка. У мене є знайомий в Академії, який зможе розповісти про нього щось суттєвіше. А більше нічого дивного не відбувалося? – допитувався дракон.
З дивного – лише те, що ти сидиш у моєму кабінеті, в який тобі ходу немає, а все інше ніби звичайне. Але озвучити я це дракону не могла, тому просто похитала головою.
«Позбудься його!» – голосно вигукнув Ур, що я навіть підскочила від несподіванки.
Я здивовано глянула на Ура, який несподівано з’явився на столі.
– Позбутися амулета? – від несподіванки, питання я задала вголос.
– Ні, спочатку потрібно вияснити, для чого він. А поки що я поміщу артефакт у антимагічну сферу, де він буде безпечним для оточуючих, – повідомив Ріхтер.
«Ур?»
«Згоден, так буде безпечніше», – промовив Ур і без пояснень зник.
Схоже, Урос сьогодні не налаштований на розмови. Може хоч з драконом пощастить?
– Ти щось дізнався про трипатонів?
– Так. Ходімо, розповім за чашкою кави.
