Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Ріхтер фон Варретт
Я опустився у крісло, яке ще п’ять хвилин назад займав ректор. Оглянув стіл на якому творився суцільний безлад. Книгу Зіль одразу відправив до просторової кишені. Перебрав папери на столі і таки знайшов плани навчань. Саме вчасно, бо у приймальні вже почув голос декана Флемінга.
– Фон Варрет, радий тебе бачити! – декан радісно потис мені руку.
– І я радий Флемінгу. Давай не затягувати справи, а підпишемо цей злощасний план занять, щоб від завтра студенти перестали безцільно вештатися Академією!
– Згоден, – підтримав мене Флемінг.
Наступну годину ми займалися планами. Мікель все ж таки зробив їх, що суттєво полегшило нам роботу. І ми лише внесли останні правки.
Затвердивши плани і відпустивши Флемінга, я віддав кабінет у розпорядження Ігнесси, а сам пішов на полігон, де весь мій курс старанно відпрацьовував закляття.
– Професоре, – студенти помітили мене, і поспішили вишикуватися.
– Всі зібралися?
– Так, всі тут, – відповів Гарст, староста курсу.
Добре, хоч тут порядок, не треба відшуковувати студентів.
– Від завтра відновляться заняття. Коли я повернуся, перевірю всі ваші знання здобуті за цей період. Навчатися будете понаднормово. Спуску не буде нікому.
– Професоре, ми ж не винні що навчання не розпочалося вчасно, – виступив Альвер.
– Не винні. Але є норми яким ви повинні відповідати. На кордоні поблажок не буде! А ви бойові дракони, найкращі! Тому і тут поблажок не чекайте.
Пройшовся строєм, і оглянув курс. Все ж таки за рік навчання я встиг їм привити хоча б дисципліну.
– Добре. А зараз продовжуємо тренування. Хто без пари? – запитав я вишукуючи добровольця, щоб випустити пар.
– Я, – уперед виступив все-той же Ріеро.
– Почали! – дав команду.
Поєдинком з Ріеро все не закінчилося. Я «поклав на лопатки» майже двадцять студентів перш ніж відчув себе значно легше. Можна було ще продовжити тренування, адже сил у мене було вдосталь, але серед моїх студентів закінчилися добровольці, тому я залишив їх на полігоні, а сам пішов у свою кімнату.
Прийняв душ, і нарешті засів за здобуті у королівській бібліотеці книги. За ними я просидів усю ніч, лише на світанку дозволивши собі поспати пару годин.
Наступного ранку Мікель рівно о восьмій годині, як і обіцяв, з’явився у себе в кабінеті. У чистому одязі і поголений. Йому, на відміну від мене, вдалося навіть непогано поспати.
Я розмістився у кріслі ректора завершуючи справи з розкладом, в якому вже з самого ранку знайшлися накладки.
– Сьогодні у нас купа справ, – повідомив я Мікелю.
– Невже так багато? – Мікель зайняв крісло для відвідувачів.
– Ігнесса, розкажи ректору про сьогоднішні зустрічі та справи, – попросив драконессу, як тільки вона увійшла в кабінет.
– Бесіда з претендентами на місце професора алхімії. Ми розглядаємо двох професорів. Далі зустріч з постачальниками продуктів. З ними потрібно укласти договори постачання на весь рік. Потім зустріч з Девоном фон Меррертом.
– А йому що потрібно?
– В наступному році його син поступатиме в Академію. Зважаючи на статки родини, Академія зацікавлена у співпраці з ним.
– Що там далі?
– Потрібно домовитися про оновлення меблів в гуртожитку, та закупити нову форму. У другій половині дня…
– Ігнесса, зупинися! – благав Мікель. – А в твоєму розкладі є обід?
– Обід? – драконесса замовкла на хвилину гортаючи свій записник. – Потрібно буде вибрати нового шеф-кухаря, тоді і пообідаєте.
– Ігнесса ти мене вбиваєш!
– У другій половині дня, – мстиво продовжила драконесса, не зважаючи на зауваження ректора, – у Вас запланована бесіда з ремонтниками, щодо ремонту Північної вежі. А потім потрібно домовитися про оновлення захисних чар над полігоном та всією Академією.
– Ох, – простогнав Мікель.
– Сам винен, друже, – зловтішався я, хоча і сам не любив всю цю нудну тяганину. Саме тому і не погоджувався зайняти місце декана бойового факультету, яке вже пустувало не один рік.
Слухаючи цей довжелезний список справ, я чітко усвідомив одне, зараз я хотів бути якнайдалі від Академії і робочих справ. А волів бути поруч з впертою відьмочкою з довгим чорним волоссям та недовірливими зеленими очима. Я лише другий день у Академії, а вже неймовірно сильно хочу повернутися до неї. Дракон тягне мене назад, у той будиночок на болоті, де залишилася вона.
Але я не міг тут все кинути. Не міг полишити Мікеля у скрутному становищі. Тому утихомирив свого дракона, пообіцявши що вже завтра я повернуся до неї.
Майже до самого вечора ми з Мікелем плідно працювали. І на кінець дня всі домовленості були підписані, договори – складені, а Академія обзавелася новим професором алхімії та кухарем.
– Ріхтере, я тобі винен! Ти врятував не тільки Академію, а й мене!
– Не сумнівайся в цьому! Я тобі це просто так не подарую! – запевнив Мікеля.
