Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Вранці, дракон як і обіцяв, відправився до Академії. А я бродила будинком, не знаючи чим себе зайняти. Ключі від світів він таки забрав, і я навіть в оранжерею не могла потрапити, а зілля варити було ні з чого.
– Щось ти зовсім без настрою? Невже засмутилася через ключі? – не таючись вголос запитав Урос. Зараз він був видимий.
– Ні Ур, не йде з голови ранкова розмова з драконом. Він про все здогадався.
– Ти про його перше питання чи про друге?
Я завмерла, і уважно подивилася на Ура.
– Ти що таке кажеш?
– Арія, дракон дуже гарний і турботливий, ти могла ним захопитися.
– Але ж він дракон!
– То й що!
– У мене вже є наречений! Аж два!
– Нема! – припечатав Ур. – Чи ти забула, як ви з драконом відшили Невіша з Міртеном! До того ж не пара вони тобі.
– Не забула. Ти помітив, що Міртен вже повністю здав свої позиції. Гадаєш, це і був план Невіша?
– Можливо вони заодно. Так тебе легше було б схилити до весілля з Невішем.
– Не подобається мені це. Невіш хоч і не має некромантського дару, але він маг. Не розумію, чого від нього чекати? Невже це все лише через дар?
– Не знаю Арішка.
– Урос, знаєш, я ніби на Невіша новим поглядом подивилася. Я звичайно і раніше розуміла, що некромант зовсім не такий, яким намагається себе показати. Але сьогодні я ніби побачила справжнього Невіша.
– Це дуже добре Арішка, що ти нарешті розгледіла його справжнього.
– Але що ж тепер мені робити? Женихів у мене більше немає.
– У нас є дракон, – Ур загадково посміхнувся.
– Ур, він мені не довіряє!
– А ти йому? До тебе ж у шафу не можна спокійно заглянути!
– До чого тут моя шафа? І чому не можна? – не зрозуміла я. – У мене там порядок, все по полицях розкладено.
– Ага! Усі скелети по-полицях розкладені.
– Ой, ти перебільшуєш. Там може парочка вже залишилася. Он дракон який спостережливий та проникливий. Майже всіх моїх скелетиків вже з шафи повиймав. Вже й про магію здогадався. Пора його вже відправляти звідси, от тільки корінь отримаю і випроводжу його одразу ж.
– Не треба його нікуди відправляти, – заперечив Хранитель.
– Це чому? – здивувалася я.
– Може довіришся йому? – запропонував Хранитель.
– Я? Довіритися дракону?
– Він непоганий, і дбає про тебе... А ще, він точно знайде спосіб, як тобі допомогти.
– Не потрібна мені його допомога!
– Арія, не хочу тебе лякати, але твоя магія вже скінчилася. Тепер ти черпаєш лише життєві сили. Їх не вистачить на все...
Урос зник, а я так і сиділа за столом в кабінеті. Куталася в теплу ковдру і думала.
У моєму плані був великий прорахунок. Трипанони виявилися мені не по зубах. І через це я маю наспіх закінчувати свої справи. Добре, що хоч у мене є дракон, який пообіцяв допомогти дістати корінь златника. І що б там не казав Урос, після цього я зі спокійною душею, відправлю дракона назад в його Академію.
А зараз мене ще дуже турбував Невіш. Не вірю я, що він так просто здався, і відмовився отримати дар. Скільки добивався і тут все. Не схоже на нього. Тим паче його рідні так скоро не відступляться. А от щодо Міртена, Ур правий. Невіш уміє плести інтриги, тому може бути, що все було сплановано з самого початку. Не дарма Невіш був такий тактовний і терплячий спочатку. А зараз він втрачає позиції. Поява Ріхтера спутала йому всі плани, тому він наважився на шантаж. І це могло б спрацювати. Адже Міртен відмовився від весілля, і у мене не залишається варіантів. Треба все обдумати, але часу на роздуми досить мало.
Дістала коробку з амулетами і накопичувачами. Минулого разу, коли шукала тут амулет залишила жахливий безлад. Тепер прийшов час розібрати амулети, можливо знайду тут ще щось корисне.
Розглядала амулети, розподіляючи їх за властивостями. Ур так до мене і не приєднався. Невже образився, чи як завжди переймається, що не може допомогти? Він завжди оберігав мене, але це не могло тривати постійно. Помилка з трипатонами – лише моя вина, і потрібно якось донести це до Хранителя. Кучки з амулетами стрімко росли, а я взяла в руки черговий амулет.
Амулет разюче відрізнявся від решти, але я не пам’ятала його. Всі родинні реліквії я знала з дитинства, а цей точно до них не належить. Але звідки він тут?
Оглядала амулет, намагаючись згадати хоч щось про нього, але все було марно. Він точно не належить моїй родині. Але якщо амулет не мій, то тоді чий?
Холод знову пробирав до самих кісточок. Я закуталася сильніше у ковдру і лише на мить прикрила очі, схиливши голову на стіл.
__________________________
Сьогодні продублюю ілюстрацію кабінету, яку вже виставляла у блозі.
