Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Рятівний стукіт у двері пролунав несподівано. Не знаю, що трапилося б далі, якби не він. Вірніше я знаю. Дракон поцілував би мене, і я сама була не проти цього поцілунку. Але що далі? З кожним днем я все менше можу протистояти дракону. Він заворожує мене, заманює у такі глибини, про які я навіть не підозрювала. Але так не можна!
Я швидко відштовхнула дракона і поспішила униз, намагаючись заспокоїти серце, що хотіло вирватися з грудей. Дорогою сховала ключі, що так і стискала у кулаку, до кишені.
На порозі стояли мої «женихи». Ті, які не викликали у мене і сотої долі тих відчуттів, що викликав дракон. Розчарування від цього міцно оселилося десь у куточку моєї душі.
Я здивовано переводила погляд з одного на іншого. Вони були досить впевненими і зосередженими, що вказувало на те, що ці двоє вже встигли за моєю спиною про щось домовитися. А зараз просто прийшли повідомити мене про це. Першим заговорив Невіш.
– Арія, ти нічого не хочеш мені пояснити? – почав він.
Невіш виглядав дуже грізно. Не зважаючи на відсутність некромантського дару, все ж таки він був нащадком давнього некромантського роду, що явно відображалося на його зовнішності. Бліде обличчя, світле скуйовджене волосся і погляд майже неживих очей. Це було моторошно. Чомусь раніше я не помічала цих його особливостей, а розгледіла їх лише зараз. Дивно.
– Що саме? – я перевела погляд з Невіша на Міртена, але той стояв осторонь, ніби його це не стосувалося, і це взагалі не він до мене прийшов.
Міртен, як і його син, не мав нічого спільного з Невішем. Він був низеньким, товстуватим чоловіком. На його розчервонілому обличчі виділявся великий ніс. Коротке темне волосся було гладко причесаним, а очі виглядали як дві чорні намистинки. Все як завжди. Тут нічого не змінилося.
– Арія, до нас тут дійшли слухи, – продовжив Невіш, – що у тебе в будинку живе чоловік!
Останнє слово він аж виплюнув, так йому було гидко його вимовляти. Невіш був роздратованим, як ніколи.
– І що? – не розуміла я. Не збиралася грати у їхні ігри. Або нехай пояснюють в чому справа, або забираються геть.
– Як то що? У тебе весілля на носі, а ти тут чоловіків до себе запрошуєш? Ти подумала, що скаже на це Іррида? Чи ти думаєш, що таке тобі зійде з рук?
– Що зійде?
– Арія, не прикидайся, – продовжував своє Невіш. – Тобі ж потрібен цей шлюб, а ти твориш неподобство!
«Урос, що відбувається? Що найшло на Невіша?»
«Їм твоя шлюбна угода не прийшлася до смаку».
– Аріє, то як щодо чоловіка, це правда? – нарешті приєднався до розмови Міртен. – Арія, ми не будемо тебе покривати! Моя сім’я – порядні люди. Але якщо ти оступилася, – Міртен зробив багатозначну паузу. – Хоча, на твоє щастя, Невіш готовий взяти тебе за дружину, закривши очі на все. Але і ти маєш чимось поступитися.
– Поступитися? Я?
– Так, в умовах, що склалися, не гоже виставляти свої умови, – видав Невіш.
– То ти хочеш, щоб я відмовилася від своєї шлюбної угоди? – закінчила я замість некроманта, і на його обличчі розцвіла тонка посмішка, вказуючи на те, що я правильно його зрозуміла.
Все ж таки некромант не дракон, і не вміє так ретельно приховувати свої емоції. А ще я тільки-но помітила, що вони як дві протилежності. Ох, що ж то коїться? Чому я порівнюю їх?
«Я ж казав. Шлюбна угода справила на них враження. Але ти помітила, Міртен вже здав свої позиції і поступився Невішу. Чи не було це спланованим з самого початку?»
«Ти правий, щось тут не чисто. Але шлюбну угоду я не відміню в жодному разі! Зараз я їм влаштую!»
І тільки-но я відкрила рот, як поряд з’явився дракон. Його рука обвила мою талію міцно притискаючи мене до свого гарячого боку.
– Люба, – прошепотів він мені в маківку, – а хто тут у нас?
Лише заради цього моменту варто було пробачити дракону його витівку.
Міртен одразу зблід, розглядаючи дракона, а от некромант буравив дракона злим ненавидячим поглядом. Схоже для Невіша, на відміну від Міртена, поява дракона не була несподіванкою.
– А кажеш, що нічого не розумієш, – взяв себе в руки Невіш. – Арія, як ти могла, напередодні весілля! Ти подумала, що станеться з тобою потім? Кому ти будеш потрібна? – продовжував своє некромант.
Що ж вони за виставу тут влаштували. Самовпевнені дурні! Вирішили, що я нікуди не подінуся і з мене можна буде витягти побільше! Ненавиджу!
– А це місцеві жителі. Оце, – я ткнула пальцем в некроманта, – Невіш, із давнього некромантського роду.
– Невіш значить, – протягнув Ріхтер, вивчаючи некроманта. – Отже, це той «жених», що вирішив ризикнути твоїм життям, щоб отримати некромантський дар?
«Ох, а дракон часу дарма не гаяв. Он як досконало прочитав шлюбну угоду. Ой-йой. Там же і моя угода лежала! Невже він і її?»
«І її теж», – запевнив Урос.
– А це виходить Міртен? – дракон перевів погляд на іншого «жениха».
– Так, місцевий ділець.
– Той який намагається пристроїти свого розумово відсталого синочка, та ще й відхопити всю твою спадщину, включно з родовими реліквіями?
