Прокляття Зміїного Яру - Герцог Фламберг

"Де ми?" - прохрипів Крук, озираючись навкруги. Він намагався розгледіти щось у темряві, але бачив лише розпливчасті тіні.

"Я не знаю", - відповіла Олеся, її голос тремтів. "Але я відчуваю, що ми в великій небезпеці".

Раптом вони почули голос. Він доносився з глибини підземелля, луною відбиваючись від стін. Він був холодний, як лід, і зловісний, як каркання ворона.

"Ви потрапили в моє лігво", - сказав голос, і Олеся з Круком відчули, як мороз пробіг по їхніх спинах. "І вам звідси не вибратися".

Олеся і Крук зрозуміли, що вони потрапили в пастку. Вони не знали, хто говорить з ними, але вони відчували, що це хтось дуже могутній і злий. Хтось, хто давно чекав на них у цій темряві.

"Хто ти?" - спитала Олеся, намагаючись перебороти страх.

"Я — той, хто править цим лісом", - відповів голос, і в ньому прозвучала нотка зловісної гордості. "Я — той, кого ви пробудили".

Олеся і Крук з жахливим передчуттям зрозуміли, що вони розбудили щось жахливе, давнє зло, яке століттями спало в глибинах землі. Вони не знали, як йому протистояти, не мали ані найменшого уявлення про його силу та слабкості. Безпорадність і страх скували їх, перетворюючи на безпомічних жертв у цій темній пастці.

Вони стояли в темному підземеллі, охоплені холодом та відчаєм. Голос, що лунав навколо, ніби з самих стін, наповнював їх жахливими передчуттями. Кожне слово цього голосу відлунювало в їхніх серцях, підсилюючи відчуття безвиході. Вони розуміли, що потрапили в пастку давнього зла, яке вони сами, нехай і несвідомо, розбудили.

"Що нам робити?" - прошепотів Крук, міцно стискаючи руку Олесі. Він намагався бути сильним, але його голос здрадливо тремтів.

"Я не знаю", - відповіла Олеся ледь чутно. Страх паралізував її думки, заважаючи зосередитися. "Але ми не можемо здаватися. Ми маємо знайти вихід звідси".

Вона підняла амулет захисту, який до цього допомагав їй у скрутних ситуаціях. Вона сподівалася, що він і зараз їх врятує, але амулет не світився. Він був холодний і неживий, ніби втратив всю свою силу.

"Він не діє", - сказала Олеся з розпачем, і сльози підступили до її очей. "Зло цього місця занадто сильне".