Прокляття Зміїного Яру - Герцог Фламберг
Ніч опустилася на Карпати, немов чорнильна пляма, розлита по величних схилах гір. Дощ, що не вщухав вже котру годину поспіль, перетворив ґрунтову дорогу, котра звивалася серпантином до загубленого села Чорнолісся, на безмежне болото. Старий УАЗ, за кермом якого сидів чоловік з промовистим прізвиськом "Крук", з натугою борознив цю трясовину, то ковзаючи на черговій калюжі, то з рипом вириваючись з глибокої багнюки. Фари, наче сліпі очі, ледве пробивали сіру стіну дощу і туману, вихоплюючи з темряви лише миттєві обривки скель, що нависали над дорогою, та викривлені стовбури дерев, котрі здавалися фантастичними чудовиськами в цьому моторошному світлі.
В салоні УАЗа панувала густа тиша, лише іноді переривана скрипом старої підвіски та стукотом дощу по металевому даху. Крук, колишній мафіозі з Одеси, міцно стискав кермо, його обличчя було напружене і зосереджене. Йому не звикати до небезпечних ситуацій, його життя завжди було повне ризику та адреналіну. Але цього разу він відчував щось більше, ніж просто небезпеку. Він відчував жахливий холод від страху, який пронизував його до кісток.
Він тікав. Тікав від минулого, яке наздоганяло його неухильно, як тінь. Тікав від колишніх "колег", які вирішили позбутися його після того, як він відмовився виконувати чергове брудне завдання. Він знав їх занадто добре, щоб сумніватися в їхній жорстокості та безпринципності. Крук розумів, що в його ситуації є два вихідa: тікати або воювати. Він був досвідченим бійцем, його тіло пам'ятало багато сутичок, а руки впевнено тримали зброю. Але він також був розумним чоловіком і знав, що вороги чисельно переважають його, що вони озброєні до зубів і не зупиняться ні перед чим, щоб його знищити. Він не хотів ризикувати даремно, не хотів гинути під кулями найманих вбивць. Він вирішив використати свою хитрість і спритність, щоб заплутати ворогів, відірватися від них, знайти безпечне місце, де він зможе перевести подих і придумати план подальших дій. Вони не зупиняться ні перед чим, щоб знайти його і помститися.
Його єдиною надією було Чорнолісся — загублене в горах село, про яке ходили легенди. Казали, що там живуть дивні люди, які мають зв'язок з нечистою силою, що там ліси кишать мавками та чугайстрами, а в ночі можна почути моторошний спів русалок, які заманюють подорожніх на смерть. Крук не вірив у ці казки, він був людиною з реального світу, світу злочинів і розбірок. Але зараз, коли його життя висіло на волоску, він був готовий чіплятися за будь-яку надію, навіть за найфантастичнішу.
Дощ все ще лив, але Крук відчув, як напруга потроху починає спадати. Він наближався до Чорнолісся, до своєї останньої надії. Він не знав, що чекає на нього в цьому таємничому селі, але він був готовий до всього. Він був готовий зіткнутися з будь-якою небезпекою, з будь-якою таємницею, лише б врятувати своє життя.
