Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра
Герман підвівся і протягнув мені руку. Я так хотіла звідси втекти, що ледве сама не поволочила його до дверей.
– Ви вже офіційно заручені? – почула я тихе питання від Лорелеї, коли вже встигла повернутись до неї спиною.
– Покищо ні, але вас це ніяк не стосується, – відповів їй Герман, міцно стиснувши мою руку і ми нарешті пішли з того місця.
– Дякую, – промовила через деякий час, коли ми вже повертались в академію. В середині була ще якась тривога, що це далеко не кінець, але сьогодні я відстояла себе саме завдяки Герману.
– Звертайся. Я ж казав що розв'яжу твою проблему.
– Не думаю, що вона просто так відчепиться, але якби не ти, то я певно вже сьогодні їхала б у їхній маєток, – важко зітхнула я. – Тому я справді тобі дуже вдячна. Хоч спочатку твій план здався мені дурним. Але це все тому, що я не знала хто твій батько.
– Ну я не приховую свого походження. Усі знають хто я. Хіба твої сусідки тобі не говорили?
– Та розповідали щось стосовно впливовості твоєї родини, але я, якщо чесно, не дуже так щоб уважно слухала. В мене була контрольна на носі тоді...
– Ну звісно. Нащо їй там якийсь Герман разом зі своєю родиною, коли контрольна на носі. Травниця, – пирхнув та зобразив невдоволення він.
– В мене таке відчуття, що вона щось утне, а от що? – роздумувала у голос я.
– Головне, що ти їй усе висловила, а якщо будуть якісь проблеми, то спокійно можеш звернутись до мене.
– Я от зрозуміти не можу. Ти так вину свою хочеш залагодити чи може розраховуєш на щось таке, чого я не зможу тобі дозволити? – подивилася на нього, примруживши очі. А він тільки загадково посміхнувся.
– І те, і те, і ще третє, – відповів, заїжджаючи у двір академії.
Дощ вже стих, але погода все одно залишалася їдкою.
– А що третє?
– Та просто мені приємно тобі допомагати. Звучить дивно, але це правда.
Якась незрозуміла пауза виникла, а ще тиша заполонила простір бусини. Я не знала що можна на таке сказати, а він теж просто мовчав.
– То я вже піду? – запитала невпевнено, коли ми зупинились. Треба було, щоб він щось там натиснув на панелі управління і відчинив для мене прохід. Та він не дуже поспішав це робити. Натомість серйозно запитав:
– Ти справді не віриш, що зі мною можна побудувати стосунки?
– А ти віриш?
– Не знаю. До твоєї появи в моєму житті якось не задумувався над цим запитанням.
– Герман. Твою зацікавленість мною дуже легко поясни. Але я не буду задовольняти твої потреби й на собі перевіряти чи справді ти здатен на якісь більш серйозні стосунки. Я не настільки морально сильна. І що більше – я не вірю у стосунки бойовика та травниці. Зовсім.
– Стосовно бойовика і травниці ми ще з тобою поговоримо, але не зараз. Зараз ти справді морально виснажена. А от стосовно іншого… Можливо спробуй хоч не сприймати мене як ворога.
– А як кого мені тебе сприймати?
– Та як друга для початку.
– Не впевнена, що з цього вийде щось добре.
– Ти це казала коли я тобі запропонував розіграти перед твоєю тіткою цікаву сценку. Але ж, як бачиш, все вдалося.
– Бо ти виявився крутішим перцем ніж я собі уявляла, – розвела я руками.
– От і другом я буду теж кращим, ніж ти можеш собі уявити.
– Ти коли-небудь взагалі дружив з дівчиною? – скептично глянула на нього.
– Це буде мій перший досвід, як і в тебе досвід нормального спілкування з бойовим магом. От побачиш. Не всі ми такі погані.
– Взагалі то, досвід такої дружби я вже маю.
– Ти про Ліма? Та не сміши мої шкарпетки. Він такий бойовик, як ти травниця.
– Я травниця, – не погодилась з ним я, але все ж довелося додати: – не найкраща та інколи в мене непогано виходить.
– Звісно, Віра, ти дуже вперта травниця. Так що, будемо дружити? – простягнув він руку для стискання.
– Спробуємо не сваритись, – потиснула його руку і мимоволі усміхнулася йому, бо на моїх словах він скорчив таку смішну гримасу, що просто не можливо було втриматись.
Чи я довіряла цьому бойовику? Точно ні. Але він і справді не такий поганий, як здавався мені спочатку. Ситуація нашого знайомства була далекою від стандартної. Та продовжувати винити його в усіх своїх бідах мені тепер чомусь дуже важко.
