Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

Демониця відсахнулася і повернулась до чоловіка. Хвилину я стояла в повному шоці. Почута інформація доходила до свідомості повільно. А коли вона, нарешті, вклалася в голові, я кинулася до Наріне і схопила її за рукав:

- Стривайте, місіс ат Рогад, - звернення ледь не застрягло в горлі. - Ми можемо поговорити?

Наріне обернулася і настільки правдоподібно зобразила здивування, що я навіть на мить засумнівалася, а чи не здалася мені її остання фраза. Демони теж завмерли й запитливо глянули на мене.

- Не сьогодні, міс Міон, - демониця наполегливо звільнила свою руку. - Зараз я погано себе почуваю. Хочу якнайшвидше опинитися вдома з коханим чоловіком.

На останніх словах співрозмовниця розпливлася в такій задоволеній усмішці, що всі сумніви випарувалися.

- Наріне, - я вперто зробила крок ближче і понизила голос до шепоту. – Благаю, це дуже важливо. Справа не тільки в нас, це стосується багатьох життів.

Сині очі дивилися на мене холодно. Демониця промовила, ледве ворушачи губами:

- На мене усім було байдуже, чому зараз я маю перейматися через інших? - потім вона різко змістилася вбік і додала голосніше: - Рада буду зустрітися з вами наступного тижня. Удачі вам, міс Міон.

Після цього вона розвернулась, узяла під руку Дорайна і вирушила на вихід. Мені дістався швидкий сіроокий погляд. Ринулася за ними, коли навіть сама не знала чого зараз хочу домогтися. Швидше за все, нерви вже почали здавати остаточно. Але мене втримав Загір.

- Ель, що трапилося? - схилився він ближче до мене.

Перевела розгублений погляд з демонічної пари, на нареченого і втомлено зітхнула:

- Нічого, вибач. Просто… хотіла дещо обговорити.

- Не звертай увагу на Наріне, - тихо промовив Крайт, стоячи поряд. - Вона не особливо товариська. Завжди була нелюдимою, тільки до Дорайна причепилася, як реп'ях.

- Припини, - пирхнув Загір. - Він таки її вибрав.

- Тому що він ще хлопчисько, який ніяк не подорослішає! - Крайт раптово стиснув зуби та відвернувся. Дивлячись на нього розуміла, що смерть дружини дійсно сильно змінила його. На моїй пам'яті цей чоловік був товариський і веселий, але сьогодні він мало говорив, майже не жартував, а частіше хмурився або відмовчувався.

- Ідемо, - Загір поклав мою руку собі на лікоть і повів до виходу з ресторану. - До зустрічі, Крайт.

Демон у відповідь лише кивнув.

Ми встигли відійти на десяток кроків від ресторану, коли я обережно звільнила свою руку. Відчуття неправильності того, що відбувається, вже зрослося зі мною, але поруч із Загіром воно загострювалося втричі. З моменту початку наших офіційних стосунків із Дорайном, між мною та ректором Голданарі встановилися відмінні приятельські стосунки. Я звикла вважати його другом, нашим спільним з Дорайном другом, і те, що відбувається зараз, вибивало з колії навіть більше слова Наріне.

- Мені треба зайти в одне місце, - сказала у відповідь на погляд Загіра.

- Зачекати тут? – невпевнено спитав чоловік. Я хитнула головою:

- Ні, повертайся до себе. У мене має відбутися зустріч.

- З ким? - насупився чоловік. Я облизнула потріскані губи, розуміючи, що не можу йому зараз цього сказати. Просто немає часу пояснити.

- Ти потім дізнаєшся, - зробила крок назад, уже збираючись розвернутися і кинутися тікати.

Але демон блискавично опинився поряд, увів мене в обійми та схилився до обличчя. Тієї миті, коли він спробував мене поцілувати, я різко відвернулася і засмикалася в його руках.

- Відпусти! - зашипіла не гірше розлюченої кішки. Мене зараз же відпустили.

Зробивши крок назад, я підняла голову і натрапила на повний нерозуміння погляд.

- Що відбувається? - відчайдушно пошепки запитав Загір. Від його виразу обличчя я навіть відчула укол провини, але все ж таки сховала руки за спину і сказала твердо:

- Мені зараз треба піти, я все поясню потім.

- Мені здається, що ти тікаєш, - сумно промовив Загір. - В останні дні ти ставишся до мене дуже дивно. Скажи чесно, ти передумала?

Підібгала губи та все ж таки кинула погляд назад. Нічна вулиця була освітлена ліхтарями, сніг закінчився і тепер лише виблискував на землі. Рідкісні перехожі куталися в шарфи та капюшони. Питання, яке крутилося на кінчику язика, навіть мені здавалося неправильним і недоречним, але саме його я хотіла поставити. Хотіла запитати, чи можливий був саме такий результат подій.

- А ми справді кохали один одного? - прозвучало хрипко і тихо. Загір пару хвилин мовчав, розглядаючи мене, потім ретельно підбираючи слова, відповів:

- Мені здавалося, що ми разом ухвалили рішення, що підходимо один одному і хотіли б поєднати наші життя. Ти не проти відмовитися від народження дітей, якщо відмінності в магії не дозволять нам цього. А я підтримав твоє прагнення влаштувати кар'єру.

- А кохання? - зовсім тихо перепитала. - Воно було?

Демон щільно стиснув ікла, засунув руки до кишень і відвернувся. Хвилину розглядав фасад будівлі, потім знизав плечима:

- Кохання у кожного своє. Мені здавалося, що було. Скажи мені вже, Елері. Ти зустріла когось? Зараз ти йдеш до нього?

- Ні! - я навіть відсахнулася, побачивши як блакитні очі стрімко налилися рубіновим сяйвом. Виставила руки у бік чоловіка, ніби намагалася відштовхнути його і швидко сказала: - Зараз у мене зовсім інша зустріч. І в мене немає нікого. Просто… я заплуталася, Загіре. Поговорімо трохи згодом. Будь ласка!

Червоні очі дивилися на мене не мигаючи. Душа встигла спуститися на рівень колін, а дихання стало рваним. Я вже прикидала куди мені бігти, коли Загір все ж таки повернув собі нормальний вигляд і повів плечима:

- Як скажеш, Елері, - вимовив рівно і відсторонено. - Повідом мені, коли будеш готова.

Після цього він розвернувся і подався геть. У мене тут же вчепилася совість, вистрибнула з підворіття і встромила зуби в бік, намагаючись відгризти шматок плоті.

Але я теж швидко обернулася навколо власної осі та побігла назад. Згадала розташування квартири сім'ї ат Маніл і поспішила у тому напрямку. Крайта помітила за два квартали. Він неспішно прямував у бік потрібного будинку.