Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

- Я… - забарилася з відповіддю та опустила голову, не розуміючи, що маю зараз сказати. Ні, я не мала жодного відношення до Годамн. Нині не мала. Але як бути з тим, що спогади стверджували, ніби я в Академії Проклятих провела майже половину життя?

- Я хотіла влаштуватись туди працювати викладачем, - знайшла, нарешті, що промовити. І невпевнено подивилась на співрозмовника. Він зневажливо пирхнув:

- Сподіваюся, ви знайшли краще місце. Більше не втручайтесь у справи жандармів, міс Міон. Вперше обійдемося попередженням. Не смію більше затримувати вас.

- Вибачте, - тихо сказала, сховала документи в сумку і поспішила піти, поки жандарм не передумав. Скоріше рушила знайомою дорогою. Спочатку розглядала будівлі, намагаючись знайти ознаки змін у житті Хаола, але не знаходячи їх інстинктивно дедалі більше прискорювала крок.

Стоячи на Олден Сід через дорогу від будівлі Академії Проклятих, я не могла рушити з місця. Сніг на території академії не чистили. З даху головного корпусу небезпечно звисали довгі голубуваті бурульки. Деякі вікна у коридорах верхніх поверхів були позбавлені скла.

Стара вежа, яку на моїй пам'яті одним вдалим влучанням зруйнував Клод, зараз була у своєму первозданному невідреставрованому вигляді. Хіба що стала виглядати небезпечніше через кілька великих тріщин, що тягнуться знизу вгору. Загалом корпус виглядав не найкращим чином. Очевидно, опорні заклинання дуже схудли.

Будівля була очевидно занедбаною. Але… Як таке могло статися?

Цілком зосередившись на розгляданні архітектури, ні на що не звертала уваги. Свідомість немовби відключилося, нею повністю заволодів Годамн. Я намагалася зрозуміти, що на цей раз пішло не так. Де історія завернула не туди.

Подалася вперед, бажаючи підійти ближче, і раптом почула гучний гудок магмобіля. Смикнулася, розуміючи, що вийшла на проїжджу частину, але не встигла нічого зробити. Мене різко і сильно смикнули назад, витягаючи з-під коліс. Ледве не впала, але мене підтримали. Спиною відчула міцну опору чужого тіла.

Водій висунувся з вікна, почав щось кричати, лаятися на сліпу дурепу, але раптом наткнувся поглядом на того, хто завмер позаду мене. Миттєво зблід, скоріше сховався у салоні та швидко поїхав геть. Я ошелешено простежила за магмобілем, а потім повернулася до свого рятівника.

Мене запізно огорнуло запахом сандалу. Очі кольору грозового неба, в яких тонули та танцювали маленькі іскорки, дивилися на мене напівбайдуже, а от я готова була все віддати, щоб продовжити цей момент.

- Обережніше, - промовив Дорайн, потім відсторонився, обійшов мене і попрямував у бік воріт Академії Проклятих. Не змогла вимовити жодного слова або рушити з місця. Дивилася йому в спину, усвідомлюючи, наскільки цей момент схожий на те, що сталося зі мною півтора року тому, коли я тільки втекла від Йозефа і прибула в Хаол. Ця думка змусила швидше битися серце, а до щік пригнала кров. Надія вискочила звідкись із глибини душі та розпустила квіти по всьому тілу, наповнюючи його силою.

Я вірю, що можу все виправити!

Озирнулась на всі боки й переконалася, що можу перейти дорогу, а тоді кинулася слідом за демоном.