Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

****
Коли Ед з Алексою нарешті пішли, вирішив повернутися в академію. Очікувано знайшов свою дружину в бібліотеці разом з Аделіною. Тіара стояла до мене спиною і щось жваво розповідала подрузі. Дивно, та це зовсім не схоже на її поведінку останніми днями. Ферро хмурила лоба, з під якого виглядав її гострий, вічно не задоволений погляд. Вона ж перша помітила мене і попередила Тару, в наслідок чого та замовкла і повернула голову в мій бік.
- Ти щось рано, - дівчина прискіпливо глянула на свій наручний годинник.
- Хотів тебе побачити, - відповів коротко.
- Я вже піду, - Аделіна обійняла мою дружину і щось шепнула їй на вухо. 

Тара у відповідь ледь помітно кивнула. Мені ж сида тільки недбало махнула рукою і зникла за книжковими стелажами.
Моя дружина нахмурила лоба, демонструючи невдоволення тим, що я завадив їй розмові. Але промовчала. Це стало звичкою за останні дні.

- Мені не подобається те, що з тобою відбувається, - вирішую сказати прямо, всідаючись за стіл навпроти неї.
Тара роздратовано фиркає і піднімає одну брову. Я вже думаю, що вона знову промовчить. Але ні.
- В мене на руках померла людина. З тих пір пройшло менше тижня. Як по-твоєму, я маю себе поводити? - мружить свої сірі очі. Від гніву вони потемніли, тож тепер кольором нагадують графіт.
- Я розумію твій шок. Але ти не повинна тримати все в собі, - намагаюсь витримати якомога спокійніший тон.
- Я б не тримала, якби дійсно мала з ким поділитися, - шипить роздратовано у відповідь і аби чимось зайняти руки починає складати книжки в сумку.
- В тебе є я.
- Та невже? - крива зла усмішка торкається куточків її вуст. - А мені здалося, що ти у нас професійний втішувач бідолашної Скаді. Не надірвись з таким подвійним навантаженням.
- Тіаро, я... - слова застрягають у мене в горлі, коли я розумію правдивість слів Едріана. Я дійсно вчинив дурню.
- Досить, - вона впевнено виставляє перед собою долоню з розчипіреними пальцями. - Мені набридло слухати всі твої виправдання. Як ти зрадив її юнацьку закоханість і завдав її сучому серцю болю. Можна подумати воно в неї є! Мене це більше не цікавить. Обманюй себе скільки завгодно, Кайєне. Але не приповзай до мене, коли ця маніпуляторка виламає тобі всі кістки. Хоча... Напевно ти і тоді будеш вважати, що щось їй винен.

Вона говорить це розлючено, але тихо. Майже випльовує слова мені в обличчя. Зло, агресивно, з презирством та ненавистю.
- Принаймні вона любила мене... 

Темні боги, навіщо я їй це кажу?! Тіара сахається ніби від удару. Її обличчя блідне, а губи нервово смикаються.
Але найголовніше відбувається з її поглядом. Він ніби скляніє, перш ніж я розумію, що насправді її очі застелили сльози. Проте жодна не отримує привілегії скотитися вниз по білосніжній, майже прозорій, шкірі. Дівчина шумно втягує повітря, так ніби до цього навіть не дихала. А потім відвертається від мене.
Коли мій погляд зустрічає її наступного разу - в ньому лише байдужа порожнеча.