Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
- Чому тоді ти тут? І де твій... чоловік? - запитала Дел, коли я нарешті заспокоїлась.
- Я втікла... Після всього, що сталося між нами... - видихнула судомно повітря і знову шморгнула носом, - як мені дивитися йому в очі?
- Але ж нічого страшного не сталося, - не бажала здаватися подруга. - Це абсолютно нормально, коли люди закохані.
- Ти не розумієш, Дел, - очі знову наповнилися сльозами, щоб не розревітися знову, я часто заморгала, - він в мене не закоханий... У нього взагалі є кохана дівчина... Але він не може на ній одружитися.
Та скільки можна! Починаю злитися на себе за слабкість. Щоки ще не встигли висохнути після попереднього потопу.
- Ти про ту співачку, яку ти мало не задушила на зимовому балу? - здивовано дивлюсь на дівчину, коли чую насмішку в її голосі.
- Ну знаєш! - суплюсь у відповідь і усувають з її обіймів.
- Таро, та треба бути сліпим і дурним, щоб з вас двох обрати її, - з усмішкою, яка зараз здається мені знущальною, продовжує сида.
- Вона дуже красива... - бурчу у відповідь, сердито змахуючи сльози.
Досить принижуватись!
- І ти теж, - з несподіваною ніжністю Дел проводить пальцями по моїй щоці, доки не торкається губ.
Від здивування завмираю і привідкриває рот, та дівчина застережливо прикладає палець до моїх вуст.
- Ні, я не стану більше тебе цілувати. Ти тепер його, - вона сумно хитає головою і раптом впирається чолом в моє чоло. - Але я хочу аби ти знала...
Слова даються їй важко. Дівчина на мить замовкає, уважно дивлячись мені в очі.
- Негіднику Даймонду дуже пощастило. І щоб там він не відчував до тієї шльондри... Він не має права втратити тебе. Цей візерунок, - вона обережно проводить рукою по моєму плечі, - це не просто символ шлюбу. Це зв'язок між вашими душами. Якщо він з'явився, цього вже не змінити. Ти особлива для нього, а він для тебе...
- Навряд чи він так вважає...
- Таро, ти просто ревнуєш. І ці ревнощі застилають тобі погляд на реальність. Даймонд цінує тебе. Коли ти пропала з академії, а згодом і з дому Еліотів, він всю душу витряс з кожного, хто контактував з тобою.
Вона криво усміхається і випускає мене з обіймів.
- І з тебе теж?
Сида проходить вглиб кімнати і з безтурботно плюхається на ліжко.
- Особливо з мене. Але і Лексі дісталося не менше... - дівчина несподівано кривить губи.
- До речі, що з Лексою? Елія сказала, що її забрав з академії батько. А мачуха - що вона вже не повернеться.
- Ти бачилась з леді Канінгтон? - Дел зацікавлено припіднімається на ліктях.
- Так, вона збирала речі в кімнаті навпроти.
- Цікаво, до чого такий поспіх... - хмурить лоба сида і в барвінкових очах з'являється розпач. - Боюсь, що це правда, Таро. Вони дійсно забрали Лессі.
- Але чому?
- Пам'ятаєш той день коли ми поставили на неї додатковий блок?
Я кивнула. Ще б не пам'ятати!
- Так от, - продовжила Дел, - їй дійсно стало краще на ранок. Але й спогади почали плутатися. Потім сюди заявився Кайєн, коли шукав тебе. Він звичайно ж все зрозумів, коли говорив з Алексою. Я просила його не чіпати її... Але, Таро, зрештою його можна зрозуміти...
- Кайєн... він що? Зняв наш блок?
Будь-ласка скажи що тільки це. Але попри благання в моєму погляді, сида скрушно хитає головою.
- Ні, Таро. Він зламав обидва...
- І нічого мені не сказав про це, - сердито ціджу крізь зуби.
Отже Кайєн знає. Точно знає, хто саме весь цей час маніпулював Алексою.
- Я думаю він намагається тебе вберегти... - невпевнено почала Дел.
- Дійсно? Від чого? Від правди? Як можна мене вберегти, якщо він навіть не попередив мене кого варто остерігатися?! Це я вже мовчу про те, якої шкоди він завдав моїй подрузі!
- Досі вважаєш її подругою?
- Нею скористалися...
- Власні батьки, - відрізає сида, перебиваючи потік моїх слів. В неї на обличчі написано, що все сказане мною вона вважає повною нісенітницею.
- Що? Звідки ти...
- Я не була впевнена точно... Але ще тоді, коли Алекса прийшла до мене з повинною, запідозрила це. Подумай сама, - до сиди повертається звична серйозність і вона сідає на ліжку в позі лотоса, - зв'язок з менталістом ослаб, коли її батьки втрапили в аварію і обоє знаходилися на межі життя. Але остаточно переконалась, коли після взлому блоку, вона не забили на сполох. Жодної претензії академії, жодної спроби покарати винних. Вони просто по-тихому забрали її додому. І це все!
Насправді всі аргументи були зайвими. Бо щоб повірити в причетність батьків Алекси, мені було достатньо дізнатися, хто насправді така її мачуха. Однак Дел розповісти про це я поки не могла. Тому довелося зображати здивування.
- Як можна вчинити так з власною донькою...
- О, не турбуйся! - Аделіна скептично підтисла губи. - Якщо я права, і ментальне навіювання дійсно створив хтось з її батьків, то Алекса не пропаде. Власне, найбезпечніше місце для неї зараз - поруч з менталістом. Думаю вони швидко відновлять її мізки.
Мене щиро здивував жорстокий і безкомпромісний тон сиди.
- Я думала ви подруги...
- Подруги, - впевнено кивнула дівчина, - бо Алекса так вирішила. Що ми маємо здаватися подругами. В неї ж є наречений. А наші стосунки ніхто б не схвалив... Доводилося тримати все в таємниці. А потім... Потім мені набридло...
Цікаво, тільки я почула як моя щелепа впала на підлогу?
