Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Витягую шию, заглядаючи поверх її плеча. На тому фото подруги сидять у великій компанії своїх одногрупників за круглим столом в якійсь забігайлівці. Напевно відмічають перемогу в матчі. Ніколь стоїть позаду і обіймає Ерлін та Сієну за плечі. Поряд з Сієною сидить парочка. Усміхнена світловолоса дівчина на руках у засмаглого брюнета. У нього яскраві очі, що передає навіть чорно-білий ефект. І дуже знайома промениста посмішка...

- Натанієль Бестіаріон, - представляє його Ровена, коли помічає, як нахмурюється моє чоло.
- А дівчина?
- Матильда Канінгтон, - вбиває останній цвях в труну моїх сумнівів гемомантка.

"Маму називали леді М..." Спливають у пам'яті слова Алекси. Здається навіть зараз чую безтурботний веселий голос подруги. Бачу перед очима її щиру посмішку на пів обличчя.
"Селеста вийшла за батька, коли мені було два...". 
"В маєтку її прозвали леді Сі..."

Згадую прискіпливий сірий погляд брюнетки в зеленому. Волосся можна перефарбувати, але певні риси змінити досить важко...

Мені починає бракувати кисню. Кімната крутиться перед очима, тому осідаю на край ліжка і обхоплюю голову руками.
- Як таке можливо? - шепочу самими губами, знизу вверх вдивляючись в обличчя гемомантки.
Ровена знизує плечима і сідає поряд.
- Я сама спочатку не повірила своїм очам. Вона дуже змінилася. Що і не дивно, стільки часу пройшло. Але цей важкий погляд! Його важко забути, якщо хоч раз відчув на собі. Помилки бути не може... друга леді Канінгтон - це Сієна.

В скло починають лупити важкі краплі дощу. Спочатку поодинокі, вже за декілька хвилин вони повністю затоплюють зимовий пейзаж за віконною рамою.
Керуючись незрозумілим потягом я встаю і підходжу до вікна. Відкриваю його навстіж. Сире свіже повітря врізається в легені.
Внизу саме під'їжджає екіпаж. Темноволоса жінка в зеленій сукні біжить до нього, прикриваючись плащем, аби не промокнути. Та за мить до того, як сховатися в сухому теплому салоні, вона ніби відчуває погляд прикутий до її спини.
Леді Канінгтон повертає голову і безпомилково знаходить очима моє вікно. Ми дивимося одна на одну мізерну мить. Але цього достатньо, аби переконатися в неможливому. Сієна жива.