Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Все що змогла, це тільки криво усміхнутися. При згадці про Кайєна настрій зник. Моєму нареченому важко навіть нормально розмовляти зі мною...
Не розумію, що з нами обома не так? То зближуємося, то відштовхуємо один одного.

- Нас з Артасом заручили голови наших родів, - сильфіда тонко вгадала напрям моїх думок. - Спочатку було важко примиритися з відсутністю вибору... Але коли пізнали один одного краще, зуміли щиро покохати.
- І як мені краще пізнати його? 
Не знаю, навіщо ділюся з нею своїми переживаннями. Може тому, що більше нема з ким... А може тому, що заздрю їх з чоловіком стосункам. 
- Дайте один одному час. Більше ніяк, - Марта м'яко усміхнулася. - В юності я вірила, що справжні почуття вимірюються пристрастю, іскрою, спалахом... А мій наречений був мені максимум приємним. Вибуху гормонів не сталося, коли ми вперше зустрілися. Яка ж я була розчарована!
- А ваш наречений... Як він... - мені було важко дібрати слова, та на щастя сильфіда з розумінням підхопила думку:
- Ну це зараз Артас стверджує, що закохався в мене з першого погляду. Проте, я навіть не уявляю, як взагалі мала про це здогадатися!
Вона зі сміхом підхопила вазочку з тірамісу і з задоволенням скуштувала десерт.
- Та він навіть не дивився в мою сторону зайвий раз! Постійно мовчав! Але знаєш, Таро, - вона раптом перейшла на більш неформальне спілкування, остаточно зруйнувавши дистанцію між нами, - про все говорили його вчинки. Турбота. От що головне в коханні!

Чомусь від її слів серце зрадливо стиснулося. Можливо дійсно не варто чекати феєрверків закоханості... Хоча іскри між нами сиплються часто.

- Ми часто сваримося, - ділюся з нею, чим дивую навіть себе. - З причинами і без... Таке відчуття, що просто не здатні спілкуватися нормально.

Хоча не зовсім так. Якщо бути чесною, траплялися щирі і відверті розмови. Напевно, єдине правильне між нами - це чесність.

- Ну сварки це вже більше про пристрасть, - філософськи зауважує Марта. - Ви просто не туди її спрямовуєте. 

Дивовижні очі сильфіди іскряться хитринкою, а я ніяковію. Жодного разу, коли ми спрямовували її "туди", нічого хорошого з цього не виходило.

- Ввечері приходь в бібліотеку, - каже Марта перед тим, як знову піти до чоловіка. - Артас полюбляє читати на ніч. А ми попліткуємо.
Сильфіда підморгує і обнімає мене на прощання. А я... відповідаю на її обійми. 
З Мартою мені добре. І цим все сказано.