Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

****
Наступний ранок в домі Еліотів для мене почався пізно. Марта попередила мене, що лорд Артас має поїхати у справах. А в неї самої була робота в оранжереї. Мені ж, по її словам, належало добре виспатись, бо занадто вже я бліда.
Після сніданку, вирішила приєднатися до сильфіди. 

Я вже була на порозі оранжереї, коли почула голоси. Підслуховувати не збиралася, але завмерла як вкопана, коли почула знайомий жіночий голос.
- Мені треба побачитися з Артасом! - вуха ріжуть неприємні істеричні нотки.
- Кажи, що тобі треба, Глоріє, я передам, - спокійно відповіла їй господиня будинку.
- Це не твого розуму справа, Марто!
- Я дружина голови роду. І знаю про наші справи куди більше твого, - в тихому голосі з'явився студений відтінок.
- Дружина! - зневажливо вигукнула Голка. - Ти пародія на дружину, Марто. І Артас це скоро зрозуміє, коли втомиться чекати від тебе потомства.

Жінка зло розсміялась. Хотіла б я бачити її лице, коли вона дізнається правду. Та вочевидь подружжя Еліотів приховує радісну новину. І правильно робить.
"А мені довірились" - царапнула свідомість думка.

- І якщо так станеться, тобі що з того? Ти вже пропонувала йому себе.

Дивно було чути в голосі завжди доброї Марти насмішливо зловтіху. Та насправді, я добре розуміла її. Якщо ця погань зазіхала на її чоловіка, то насмішка - найменше на що вона заслуговує. 

- Та як ти смієш! - закричала Голка не своїм голосом.
- Чи тобі мені вказувати на поведінку, Глоріє? Краще повертайся до свого чоловіка. І без Аарона в мій дім більше не приходь.
- Ти... Ти мене виганяєш? - в голосі неврівноваженої професорки чулося справжнє шипіння.
- Я дружина голови роду і господиня цього дому. А ти, Глоріє, забуваєшся. Тому будь ласкава знайди вихід сама.
Марта спокійно і впевнено карбує слова. На якусь мить жіночі голоси затихають. Я розвертаюсь, щоб тихо піти і не зіштовхнутися з Голкою. 

Аж тут мої вуха пронизує свист, схожий на удар плітки. За ним слідує жіночий крик. Це кричить Марта!

Часу роздумувати над наслідками в мене не має. Розумію це коли ноги самі заносять мене вглиб оранжереї. Картина, яка відкривається моїм очам змушує вжахнутися.
Від Глорії, що повернута до мене спиною, до Марти тягнуться пурпурово-червоні щупальця магії. Сильфіда лежить перед альтанкою, обличчям до низу. Її спину по діагоналі знівечила глибока багряна рана.
Голова жінки повернута до мене, на мить вона привідкриває очі і ми зустрічаємося поглядами.
- Тікай, - шепоче Марта самими вустами, перед тим як втратити свідомість.

Проте я стою на місці ніби примерзла. Чекаю доки Глорія поверне до мене обличчя, розтягнуте в поганенькій усмішці.
- Треба ж, як я вдало зайшла. Соплячка-Вальдес теж тут. Ти в курсі, яка нагорода обіцяна за твою голову?

Пурпурово-червоне щупальце тягнеться мені під ноги, та я встигаю зорієнтуватися. Моя власна магія злітає з долонь, відсікаючи ворожу. Навколо мене починають розвиватися чорні стрічки.
- Он воно що! - в очах сильфіди горить нездоровий захват. - То ти і справді небезпечна!

Нове щупальце тягнеться справа, помічаю переферією зору. Та магія реагує краще за мене, бо встигає перехопити небезпеку відразу з чотирьох напрямів.
- Не погано! - вигукує Глорія.

Позаду неї з'являється щось схоже на моторошну бридку маску. Жінка клацає пальцями і чудовисько стрімко кидається до мене. Стрічки навколо мене обростають шипами і відбивають нову атаку.

- Абсолютний захист! - жінка сміється абсолютно хворим сміхом.

І дійсно захист. Досі я тільки відбиваю її атаки. Сильні атаки, треба визнати. Не знаю, що за магія у Голки, та стосунку до сильфів вона не має. 
З іншого боку на Марту вона напала зі спини, а отже боялася, що та може дати відсіч. 

Марта! Вона все ще лежить непритомна, тягнусь до неї ментально, і з полегшенням розумію, що вона жива. Поки що жива... Її час невблаганно плине. Від цієї думки холонуть нутрощі.

- Хвилюєшся за неї? - задоволено посміхається Глорія. - Правильно робиш. Рана, залишена мною, витягує з неї життєві сили швидше за звичайну. От знаєш, вони зневажають мене за демонесу в предках. Яка іронія, що їх це і погубить!

Вона знову засміялася. А мені увірвався терпець. Чорні стрічки моєї магії кинулися до неї, підігріті моїм власним бажанням знищити цю нестерпну жінку...

- О, ні, - насмішливо похитала головою недо-сильфіда. - Я знала, що ти так зробиш.
Я напружилась і завмерла, коли побачила, як пурпурово-червоне щупальце обплітає горло Марти.
- Звичайно, ти можеш продовжити, - вголос розмірковувала Глорія з неприхованим звучанням. - І скоріше всього вб'єш мене. Але, обіцяю, твою подружку я заберу з собою в могилу!