Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Провокація вдається чудова. Грейс так злиться, що з неї злітає личина старшої сестри. Дівчина негарно кривить обличчя і раптом боляче хапає мене за волосся.
Справжня Ешлі тільки цього і чекає, бо в ту ж хвилину двері збоку від нас оживають, хапаючи дівчину. Та верещить і пручається, через що втрачає контроль над ситуацією.
Дел відмирає перша і тягне мене за руку. В пальцях противної цілительки залишається шматок мого волосся. Але я знову отримую можливість рухатися.
- Концентрація, твоя слабка сторона, люба сестро, - насмішливо промовляє Еш, розтягуючи губи в хижій посмішці. - Дівчата, ви ідіть, а я залишусь на виховну хвилинку з молодшенькою. Будемо проходити тему: чому не варто нападати на людей і робити будь-які інші мерзенні капості, прикриваючись моєю зовнішністю. Готова?
Що відповідає Грейс і чи відповідає вона взагалі, я вже не чую. Бо перша вилажу через вікно на вулицю. Добре, що Еш заздалегідь встигла звісити назовні мотузку, по якій ми спускаємося. 

- Вибач, - заглядаю в очі сиді, коли ми обережно минаємо двір і пірнаємо в одну із закинутих галерей замку. 
Звідси ми потрапимо до тої самої каплиці біля урвища. Сподіваюся у Дел є кращий план аніж балансувати над урвищем, на дні якого виднілися гострі хижі скелі.
- Перед Ешлі вибачайся. Звичайно, коли це все закінчиться.
- А чи закінчиться... - шепчу собі підніс, але дівчина все чує і зовсім безцеремонно штовхає мене в плече.
- Закінчиться в будь-якому випадку. А от як саме, залежить від того розкиснеш ти зараз, чи ні.
- Дел, я... - закриваю рота, бо насправді не знаю, що сказати. Її турбота, нехай і досить груба, вивертає мені нутро. Несподівано я розумію, наскільки близькою мені стала ця загадкова дівчина з очима кольору барвінку.
Краєм ока помічаю як від стіни каплиці відділяється тінь:
- Ти привела її, - полегшено зітхає постать в капюшоні, - леді Тіаро, щасливий бачити вас живою і неушкодженою.
- Занадто багато офіціозу, як для спільників, тату, - з бадьорим смішком відповідає йому Аделіна і робить крок вперед.
Чоловік ніжно кладе руку їй на плече і стискає, наче безмовно дякуючи. Хоча подейкують, що сиди вміють спілкуватися подумки.
- Лорде Ферро, - вражено впізнаю свого рятівника, - я щиро вдячна вам і вашій доньці.
- Я не міг триматися осторонь, коли Аделіна повідомила мені, що на вас чекає. Але не варто довго тут затримуватися, - за спиною сида відкривається пурпуровий портал, - нам час йти.
Дел відходить від батька і легенько підштовхує мене в спину.
- Йди вже. Сиди не люблять залишатися у боргу.
- А ти? Ти не підеш зі мною? 
Раптом розумію, що зовсім не хочу залишатися одна. Точніше я буду не одна... Але ж лорда Ферро я ледве знаю.
- Мені потрібно повернутися. Хочу бачити цей цирк з перших рядів, - барвінкові очі виблискують глузливою насмішкою.
Звісно ж Дел розуміє мене. Не тільки тому що вона менталіст і від природи може відчувати стан людей. За цей шалений день ми стали одна для одної чимось більшим. І обидві добре це розуміли.
Знаю що вона не оцінить, але тягнусь до неї з обіймами. Дівчина закочує очі, але дозволяє себе обійняти. Коли ж я відпускаю її, Дел раптом сама подається вперед. Шоковано завмираю, коли відчуваю дотик її вуст своїми.
Вона швидко усувається і з загадковою посмішкою зникає в темряві ночі.

******

Друзі, привіт! До закінчення історії залишилося зовсім не  далеко. Будь-ласка діліться своїми враженнями і теоріями) я щиро вдячна вам за кожну вподобайку та комент) 

Сподіваюся мені вдалося вас заінтригувати, Джу