Дівчина обмежилася коротким кивком. Я знала, що зараз вона страждає від страшного тиску в скронях. Бо кожне її слово впливає на блок. Не знаю, на які саме зізнання він налаштований, щоб спрацювати, але Алексі краще замовкнути.
- Мовчи. Бо стане гірше, - чесно попереджаю подругу, за що ловлю інший здивований погляд. Цього разу він належить сиді.
- Що? Я не хочу щоб вона мучилась, - відповідаю на німе запитання в лілових очах.
Не знаю вірить вона мені чи ні, але рішуче піднімається зі свого місця:
- Ходімо. Треба щось з цим робити.
Ми з Алексою слухняно прямуємо за нею до гуртожитку.

****

Стихійниця мирно засинає після кількох годин ментальної взаємодії. Ні я, ні Дел не зможемо зняти її блок без наслідків. Тому вирішуємо поставити новий. Його задача, оберігати дівчину від зайвих слів і докорів сумління, бо ті зараз в прямому сенсі можуть їй нашкодити.
- Не чекала від тебе такого милосердя, - каже сида, коли ми виходимо з кімнати Алекси.
Я жестом запрошую її до себе і вона погоджується. Нам є про що поговорити.
- Винна Алекса в чомусь чи ні, треба розібратись, - знизую плечима. - Вона стала близькою мені людиною... Не бачу сенсу робити поспішні висновки.
- Я сподівалась, що ти прийдеш до подібного висновку, Вальдес. Тому і наполягла, щоб вона розповіла тобі все, - сида зупиняється біля вікна і задумливо дивиться кудись у двір.
- Дякую... І вибач.
- Ти стаєш дивачкою, Вальдес. Здається це я маю сказати тобі спасибі. Але говорити я не вмію, надаю перевагу справам.
- Тому допомогла мені з Алексою?
Вона лише знизує плечима. Проте відповідь я і так знаю.
- Вибач за Кайєна.
- Нічого розумнішого не могла придумати? - Дел різко повертається, пропалюючи мене гнівним поглядом.
- Ти ж мала стати його нареченою... - кажу тихо, вже зовсім не впевнена в своїх словах.
- І була цьому зовсім не рада, - сида роздратовано карбує слова. - Тож добре, що ти йому підвернулася. Але навіть не мрій, ще й за це тобі дякувати я не збираюся.
У відповідь щиро посміхаюсь і це бентежить дівчину.
- Що з тобою не так? - фиркає вона і знову відвертається до вікна.
- Мені тебе не вистачало, Дел, - чесно зізнаюся їй.
- Дурепа, - кидає мені образу ліловоока, проте я помічаю посмішку на вустах її відображення в шибці.

Сподобався роздiл?

Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно

$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });

Перейти на сторінку:

Нема тексту? Правовласникам

Відгуки про книгу Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер (0)

Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua:

Темна Академія-4 - Марина Сніжна В твоїх руках не страшно - Ольга Островська Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра Тіні Стоунвілла - Bogdana reider Попелюшка навпаки - Галина Курдюмова