Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Кайєн
Вона померла взимку. Мені було одинадцять.
Все своє коротке життя я думав, що знаю про біль забагато. Крижана магія прокидається рано і дуже мучить...
Та я помилявся. Справжній біль мені довелося пізнати лише стоячи біля ліжка хворої матері. В ту ніч її лихоманило.
"Відьма... Вона відьма..." - час від часу шепотіли побілілі вуста, а очі збуджено горіли.
Емпати помирають тяжко. В гарячці та маренні.
Я хотів докричатися до неї, перехопити погляд, втримати в руках долоні, що судомно стискали простирадло. Марно...
До ранку її не стало.
А з нею мов ілюзія розсипалося все наше життя. Батько покинув нас відразу після похорону - поїхав з країни, тікаючи від бридкої реальності. Ми з Тес залишилися в Нідберморі, під опікою дядька. Молодшого, Вейда, віддали на виховання леді Нарцисі.
Сестра була занадто малою, вона не розуміла чому ми не можемо повернутися додому. До тата з мамою... Не розуміла, що таке смерть і чому та забрала маму.
Вона померла і забрала з собою все... Більше у нас не було ані дому, ані справжньої сім'ї.
Проте нам пощастило, у нас був лорд Еварік. Навідміну від батька, дядько нас не покинув.
Допоміг мені приручити норовливу магію і вже в п'ятнадцять обрав своїм спадкоємцем.
З народження мене мучив біль. Так буває у первістків, які успадковують весь концентрат родової сили. Після смерті матері цей біль вже не міг перевершити той, що катував мою душу.
Так не повинно було статися. Не з нами...
Я дорослішав і з кожним роком все більше усвідомлював несправедливість того, що трапилось. Амадіна мала захистити її, відвернути смерть. Ніколь Даймонд походила з древнього темного роду, тому реліквія беззаперечно прийняла її. Навіть моє народження пройшло без складнощів, а я успадкував куди більше лютої криги, ніж мій маленький брат.
Її вбили. Нахабно відібрали у мене, у Тес, у Вейда...
Я тяжко це переживав, бо до всього успадкував ще й материн дар емпата. Крижана магія посягає на все твоє єство. Особливо вразливі почуття та емоції. Якщо розвиток сили виходить із під контролю, різкий скачок магічного потенціалу може буквально заморозити з середини. Так мало не сталося зі мною. Навіть близькі не могли до мене достукатися. Магія відкидала всіх, хто намагався встановити контакт, особливо тактильний.
Виключенням були дві людини. Тереза потребувала моєї опіки. Сестра рано втратила матір та була занадто крихітною, ніжною... В дитинстві вона любила засинати в моїх обіймах. Попри все я не міг в цьому їй відмовити.
Другою була Скаді - подруга дитинства. Її сім'я тоді ще мешкала в Нідберморі. Батько хворів, а мати, як і моя, померла. Скаді розуміла цей біль, тому не намагалася розрадити. Натомість її балачки і пустотливий характер завжди відволікали мене. Вона повернула мені здатність посміхатися.
Ми дорослішали. Вона ставала дедалі красивішою, такою, яким було в ті часи її серце. Мені було спокійно поряд з нею. Навіть коли вона знову і знову втягувала мене в свої шалені витівки. Так почалися наші стосунки. Десь в той самий час помер її батько і головою роду Еймсів став Віктор.
Я говорю все це дивлячись в пустоту перед собою. Спиною притискають до стіни, намагаючись вгамувати дрібне тремтіння. Щирість дається мені нелегко. Ще важче знову поринати в ці спогади. Тільки тендітна тепла долоня Сніжинки тримає мене на межі реальності.
Вона відчуває, що мені важко. Не квапить, не перебиває. Просто дозволяє розказати все як є...
І я розказую їй.
Про те, що не міг заручитися зі своїм першим коханням. Бо саме тоді вирішив будь-що знайти вбивцю матері. Знайти і покарати. Про надії які покладав на мене лорд Еварік. І хоч в підлітковому віці я не міг зрозуміти всієї важливості родинної справи, та був вдячним йому і не хотів розчарувати. Про те, як у Тес почалися приступи соціофобії і леді Нарциса забрала її до себе. Про молодшого брата, який занадто сильно чекав коротких візитів батька і про те, як сильно він плакав, коли лорд Ейден відверто ігнорував його.
А потім батько представив нам свою дівчину. То був невдалий вечір - леді Нарциса наполягла на спільному поході в оперу, мовляв, Тес спокійніше в моїй присутності. Звичайно, в співачці я легко впізнав Скаді Еймс. А потім побачив, хто чекає її після вистави. Більше ми в оперу не ходили.
Батька сильно образив вибір старшого брата. Він не розумів принципу спадковості крижаної магії, бо ніколи не володів повнотою цього дару. Тому в його розумінні ним знехтували, змусили коритися "сопливому хлопчиську". Назло мені він привів коханку в дім, де колись жила моя мама...
Звичайно ж, я цього не пробачив. Більше лорд Ейден не зміг переступити порогу нашого міського будинку.
- Невже він зробив це навмисно? - вперше подала голос Тара. Напевно я занадто довго вже мовчав, пірнувши у спогади.
- Ти про Скаді? - дівчина у відповідь кивнула і ніяково відвела очі. - Я не знаю. Теперішній лорд Ейден Даймонд сильно відрізняється від батька, якого я знав в дитинстві. На що здатен цей чоловік? Хтозна...
- Ровена трохи розповідала мені про твоїх батьків... - Видно що вона розгублена і намагається ретельно добирати слова. - Ну про те як вони заручилися. І що випадковість переросла потім у справжні почуття. Не розумію, як люди здатні так мінятися...
Я навіть здогадуюсь, навіщо тітка їй про це розповідала. Губ торкається легка усмішка. Дивовижно, але моя родина занадто легко прийняла Тіару. Тоді як Скаді завжди викликала у них незрозумілу неприязнь. Навіть у лагідної Тес. І це було ще до початку їх стосунків з батьком.
- Люди часом міняються і не завжди в хорошу сторону, - намагаюсь якось це пояснити не стільки для неї, як для себе. - Але Ровена сказала правду, батьки і справді сильно кохали один одного. Можливо саме любов до матері робила його кращою людиною, ніж він був насправді.
- Мені шкода, що так сталося, - вона відпускає мою руку, аби торкнутися плеча.
Легенько тягну її до себе. Тара не пручається, не намагається відсторонитися, коли мої долоні лягають на її талію.
- Дякую, - шепчу їй в волосся, притискаючи до себе.
- За що? - відчуваю тепле дихання на своїй шиї.
- За те, що ти є.
Сам не очікую від себе таких слів. Дівчина теж завмирає, здається навіть припиняє дихати. Її м'язи напружуються і я починаю боятися, що вона от-от відштовхне мене... Знову...
Але вона цього не робить. Розумію це, коли відчуваю як тонкі руки обвивають мій стан.
Мені ще точно доведеться поборотися за її почуття. Проте пробачення я вже заслужив. І від цього несподіваного розуміння в душі розливається тихе сяйво, в якому розчиняють темні тіні минулого.
