Твої очі - Валерія Оквітань

Згадка про молоду дружину Арнольда завжди послаблювана напруженість їхніх розмов. Бо то була не жінка, а ураган. Рожева фурія, яка на все мала свою думку.

Андрій час від часу користувався таким приводом, аби змінити русло розмови, яка йому не подобалась. Він не був впевнений, чи хотів би брати друга з собою. Йому б самотужки з усім розібратись. Але в його слова була частка правди. Після Дмитра справу щодо зникнення сірооких розділили на два відділи. Та й підтримка йому не завадила б. І погляд на все з боку і з досвідом.

— Звісно ні. — Засміявся Арнольд. — Буде третьою в нашій експедиції.

— Всі вороги розбіжаться, нікого буде затримувати.

— Це точно. — Підтримав похвалу чоловік. Йому приємно було, що його дружина справляла таке враження на людей. Її зовнішній вигляд був далекий від справжнього єства. І якщо зовні жінка виглядала як лялька, але лише деякі знали, що за образом пліткарки-хохотушки ховається розважлива акула.

— Але якщо серйозно. То варто з цим щось робити. Бо як дійде до Білих - посаду втратимо обоє.

Андрій і сам розумів, що в кращому випадку його також відсторонять, а в гіршому…

Навіть думати не хотілось.

— Думаю завтра можна буде і завітати в Сьомий регіон, як вважаєш — Чорний очікуючи відповіді, глянув на спокійного друга.

— Слушна думка. — Повільно видихнув чоловік, руками скуйовдив своє волосся, від чого його зачіска стала виглядати не зовсім охайно. — На цьому й зійшлись.

Він вже встав, аби потиснути Андрію руку і піти геть, бо його справи теж не чекали слушного часу.

Раптово задзвенів телефон Чорного. Невідомий номер. Реакція Андрія змусила чоловіка трохи затриматись. Він лише сперся руками на стіл і уважно поглянув на нього.

— Слухаю. — Твердо відповів чоловік, підносячи слухавку до вуха.

— Мій бос наказав тобі передати, що він передумав. — Гидкий голос помічника Віктора прозвучав на тому кінці слухавки.

— Справді? — Здивовано підняв брови догори чоловік. — Цікаво послухати, що ж ви придумали. Казкарі.

— Май повагу. І терпіння. — Бридко засміявся Сергій. — Сестричці привіт передавай. І те, що я скучив теж.

— Послухай… — Мовив він, але на тому кінці Сергій вже кинув слухавку. Не дав змоги виказати йому все, що про нього думає Чорний.

— Я приб’ю це гадя. — Сердито крикнув Чорний, кидаючи слухавку на стіл. Навпроти нього зацікавлено спостерігав за всім Арнольд. Вже вкотре він стає свідком його проблем.

— Що сталось? Хто це був? — Спокійно запитав Арнольд.

Чорний прикрив очі, повільно приводячи думки до порядку. Але нічого зараз не змогло б його заспокоїти краще, аніж звернути шию цьому виродку.

Нічого, він ще трапиться йому на очі. Андрій не планував й живого місця на ньому залишити. Не тоді, коли цей збоченець є прямою загрозою для Зої.

— Помічник Віктора. — Крізь зуби повідомив другові Чорний.

— Що ж він тобі таке сказав, що ти так завівся? — Обережно поцікавився він, розправивши плечі.

Андрій закинув голову догори, намагаючись заспокоїтись. Він міцно стиснув зуби, сповільнюючи дихання. Це завжди йому допомагало.

— Нічого конкретного. Радив готуватись, правда до чого, я так і не зрозумів.

Він важко сів у своє крісло, продовжуючи задумливо дивитись крізь Арнольда.

— Ти це вже неодноразово чув. — Відмахнувся від його слів колега. — Думаю, цього разу причина в іншому?

Знав, що не в особистих погрозах причина такої поведінки друга. Арнольд знав Андрія ще до його призначення в департамент. Він деякий час працював з його покійним батьком. Тому можна сказати, що він бачив як Андрій росте. Приховати свої емоції так просто не вдасться. Не цього разу. І не від нього.

В кабінеті й обстановка змінилась з цим телефонним дзвінком.

— Розказуй. — Продовжував тиснути на Чорного Арнольд.

— Цей Вікторів помічник - зведений брат моєї Зої. — Гидливо сказав чоловік, штовхнув язиком в щоку.

— Це той що хотів її…

— Так той, що ледь її не згвалтував. Той самий, Арнольде. — Сердито видихнув Андрій, міцніше стиснув маленьку склянку, з якої зробив ковток води. Хотілось би алкоголь, але вони були на роботі. І сьогодні не той день, коли він міг собі дозволити розпивати алкоголь.

— Ти не уявляєш як в мене чухаються руки пику йому натовкти. Або ще чого гірше. Бажано, щоб по земні не ходив. Мерзота.

— Тихіше ти. — Сприйняв слова Андрія всерйоз. Підійшовши ближче лише постукав того по спині, заспокоюючи.

— Що хочеш мені кажи. Але ця сволота не дихатиме.

Арнольд кивнув, приймаючи його рішення. Якби його Христині загрожувала небезпеки він би теж так вчинив. Не варто недооцінювати ворогів. Це єдине правило, яке його навчило життя.

Для того аби ліквідувати небезпеку, варто мати холодну голову. Андрій таким не був. Це хлопець в болото з головою кидався. А потім вже думав.