Твої очі - Валерія Оквітань

Батьки та брати завжди скиглили про те які дорогі послуги з ремонту автомобілів, і постійно нагадували, що за все в житті потрібно платити, якщо не хочеш платити, то не варто ламати.

— Можеш видихнути, якщо ти ворухнешся, запевняю тебе, авто не зламається. — сміючись підмітила Лада. Вона бачила, як напружено сиділа дівчина, бо час від часу кидала на неї погляди.

Жінка бачила, що вона не належала до багатої сім’ї, бо її одяг не виглядав якісним. Тоненька рожева сорочечка була синтетичною, яка не те, що не гріла, вона, здавалось, ще більше прохолоджувала тіло, порвати її не вартувало сили. А ті клапті, що звисали в деяких місцях і зовсім відкривали левову частину тіла. Легенькі сірі штани дівчина вимазала в пилюці та дощі, певне падала вона сьогодні не одноразово. Але головне, вона була в простеньких туфельках, і це у жовтні. Лада співчувала малій.

Деякий час вони кружляли містом, в пошуках кращого варіанту оминути затори, що були завше в цей час.

Зоя бачила, як у вікні минали знайомі вулиці, і коли вона побачила, що жінка повернула у знайомий її квартал, дівчину немов крижаною водою облили. Вона майже втиснулась в сидіння, та стиснула в руці пасок безпеки з такою силою, що її руки побіліли. Зоя спробувала, опуститись з сидіння на підлогу, і коли це помітила Лада, то неабияк здивувалась.

Але жінка миттєво збагнула, що викликало в її нової знайомої таку реакцію.

— Ти тут жила, правда? — Схвильовано спитала вона.

— Так. — Крізь зуби відповіла Зоя. Вона злилась на себе, що через свою необережність та наївність довірилась людині, яка привезла її прямісінько у лапи звіра, до рук її ката.

— О, Боже, вибач, я зараз же звідси поїду. Я хотіла оминути затор, що в центрі зараз, але, певне, ми  все ж почекаємо там. — Лада стримала свої слова, та швидко проїхала вздовж по вулиці, викликаючи тим самим невдоволення місцевих. Адже калюжі по яких вона проїхалась розбризкались і по будинках, і по людях.

Лада розсміялась, а Зоя спочатку не зрозуміла чому та сміється, але помітила, що вона вже далеко від дому, теж невпевнено посміхнулась.

— Що, думала, що я тебе поверну туди, звідки ти так старанно тікала? — Штовхаючи ліктем дівчину, запитала Лада.

— Чесно кажучи, так. — Пролепетала Зоя.

— Не хвилюйся, своїх не кидаємо. — Підморгнула жінка. — То ти назвеш тепер мені своє ім’я, подруго?

— Мене звуть Зоя. — Нарешті здалась дівчина.

— Приємно познайомитись, Зоя. Скільки тобі? — Слідує друге питання.

Лада час від часу поглядала то на дорогу то на Зою. Вона була дуже уважним водієм, ще ні разу не потрапляла в аварії.

— Мені вісімнадцять. Буде через тиждень. — Лада здивовано зиркнула на дівчину. Та перелякано втиснулась в сидіння.

— Така юна… — Сказала вона, випускаючи повітря. Правду кажучи, жінка думала, що Зоя доросліша. Те, що дівчинка неповнолітня все ускладнювало. Її обов’язково шукатимуть батьки, або той з ким вона жила. А коли знайдуть, непереливки буде всім. — Це багато чого змінює.

— Ви не будете мені допомагати? — Одразу напружилась Зоя.

— Та ні, дурненька, видихни. Всі домовленості залишаються в силі. — Лада погладила дівчину по коліні, заспокоюючи.

Дівчинка, послухавши старшу, полегшено видихнула. Вона помітила, що Лада повертає в невеликий спальний район. Розуміючи, що вони майже приїхали, дівчину охопив тремор. Нове життя завжди страшить, а думки, що щось може піти не так, нав’язливо крутились в голові. Однак, дівчина воліла на них не звертати увагу.

— Ми майже приїхали, — Повідомила жінка, — Потрібно лише авто припаркувати.

Лада заїхала на підземну стоянку, Зоя знала, що в нових будинках таке практикують, але в тому районі де вона жила, такого не було. Люди залишали свої автівки хто де. Хтось поруч з будинком, хтось на узбіччі недалеко від дому.

— Наш поверх сьомий. — Мовила Лада, натискаючи кнопку в ліфті.

Все в будинку, кричало про хороший смак архітектора та дизайнера. Зовні він був непримітний, та вартувало зайти всередину, як не виплеснута розкіш сліпила очі.

— Запам’ятовуй, Зоя, квартира номер 746 - можна відкривати ключем, я тобі його пізніше віддам. А можна відбитком - твій занесемо вже після того, як освоїшся, домовились? — Лада й досі залишалась привітною, це дивувало дівчину, оскільки, вона була впевнена, що в їхньому світі вже не залишилось безкорисних людей. А тому з острахом оглядала будинок, який би хотіла назвати домом.

Зоя впевнилась в тому, що в жінки хороший смак, як тільки побачила її квартиру. Всі кімнати були оформлені в одному стилі, чого в її домі ніколи не робили. Новенька техніка виглядала так, ніби нею ніхто не користувався ніколи. Хоча, Зоя і не сперечалась би, якби це було правдою, бо не знала, коли саме Лада переїхала сюди. Жінка з нею такими відомостями не ділилась

— Оскільки вже вечір, я втомлена, і ти, гадаю теж, пропоную вчинити наступним чином: я дам тобі змінний одяг, і покажу де ванна. Тобі потрібно змити з себе весь бруд, і цей важкий день. — Жінка зупинилась посеред кімнаті, ніби згадуючи про щось. В одну мить, нічого не кажучи, вона зникла в одній із численних кімнат. Зоя не знала, що їй робити, чи варто йти за жінкою, чи ні. А тому, вона покірно чекала її у вітальні, де і залишила її власниця квартири.