Твої очі - Валерія Оквітань
— Та я не переживаю, Христино. Досить про це, ти краще розкажи, що змінилось за ці два тижні?
Тепер Лада говорила впевнено. Її голос звучав твердо.
Зоя впевнилась, що сьогодні прийшли не по її душу, і Лада поки дотримується свого слова, тому вирішила, що з її боку буде не гарно підслуховувати приватну розмову.
Розвернувшись вона направилась вже в кімнату, та, певне, везіння її не дуже любило. Дівчина зачепилась за невеликий столик і той задзеленчав, видаючи її присутність.
— Що це було? — Запитала Христина.
— Це… — Поки Лада думала, що б їй відповісти, Христина встигла зродити висновки.
— То ти не сама… — Зацікавлено сказала вона, розтягуючи слова.
Зоя тим часом швиденько прошмигнула в кімнату, картаючи себе.
— Тепер зрозуміло, чому ти не переживаєш з того приводу, що Андрій тебе кинув. Молодець, подруго, вже знайшла собі нового чоловіка. — Відсалютувала чашкою Ладі подруга.
— Все не так. — Заперечила Лада. — Там всього лише моя знайома.
— Та годі тобі. Я - могила, ти ж мене знаєш.
Лада чудово її знала, а тому була впевнена, що чутки поширяться, яке тільки Христина вийде за двері квартири.
Рожеві всюди свого носа сунуть.
— Добре, піду я. Не хочу тобі заважати.
— Ти не заважаєш, не говори дурниць.
Поки Христина йшла до дверей, захоплюючись спритністю Лади, остання слідувала за нею, та тільки закочувала очі.
Як тільки за нею закрились двері, жінка втомлена направилась в кімнату Зої. Варто було дівчину заспокоїти, певне вона зараз, певне хвилюється.
— Вибач. — Чує одразу Лада, як тільки відкрила двері.
Жінка бачила винуваті очі дівчини. Вона справді хвилювалась, що не послухалась старшу зробила по-своєму.
— Нічого страшного. — Видихнула Лада, обіймаючи Зою. — Нічого.
Лада знала, що Христина, зараз ймовірно, ділиться своїми домислами з Арнольдом, її чоловіком, та найкращим другом Андрія.
Вона сподівалась, що її недолуге особисте життя та його проблеми не нашкодять цій молодій дівчині. Вона не мала постраждати, через помилки самої жінки.
Лада сподівалась, що не згубить долю Зої.
