Металевий хлопець - Герцог Фламберг

Легкий вечірній вітерець ніс з поля аромат свіжо скошеної трави і квітів. Катруся глибоко вдихнула це п’янке повітря і відчула, як її тіло наповнюється спокоєм і вдячністю за цей прекрасний світ. Вона була щаслива, просто щаслива бути тут, в цей момент, насолоджуючись красою природи і тишею вечора.

Раптом, з-за куща вибіг рудий котик, як сонячний промінчик, що пробився крізь листя. Його шерстка сяяла мідним блиском, а очі, великі і круглі, нагадували два бурштинові камінці. Не соромлячись, він підскочив до Катрусі і, муркочучи, потерся об її ноги. Дівчина посміхнулася і погладила його по м’якій, теплій шерстці, відчуваючи, як під її долонями тремтить маленьке серце.

Кіт, ніби розуміючи її стан, притулився до її колін і замурликав голосніше. Його муркотіння було таким заспокійливим, що Катруся відчула, як всі її турботи відступають. Вони сиділи так довго, спостерігаючи за заходом сонця, що здавалося, ніби весь світ завмер у цю мить. Тільки легкий вечірній вітерець колихав гілки дерев і ніс з собою солодкий аромат квітів.

Кіт ліниво витягнувся на сонці, підставляючи своє пухнасте черево ласкавим променям. Його хвіст поволі помахував, відбиваючи золотисті відблиски. Катруся провела пальцем по його м’якій шерстці, відчуваючи, як він муркоче від задоволення. Вона не могла відірвати від нього погляду. Цей маленький, пухнастий котяра був таким беззахисним і довірливим.

Вони сиділи так довго, що здавалося, ніби час зупинився. Світло поступово згасало, небо забарвлювалось у фіолетові та рожеві тони. Зірки одна за одною засвічувалися на темному небосхилі, створюючи чарівну картину.

Катруся погладила кота ще раз, потім погладила його по голові. Вона відчувала, що цей маленький звір став для неї справжнім другом, який завжди її розуміє і підтримує. З ним вона відчувала себе спокійно і захищено.

Катруся мріяла про принца на білому коні, про лицарські подвиги і романтичні вечори під місяцем. Її уява малювала картини середньовічних замків, балів, де вона кружляла в танці з чарівним принцом, і нічні прогулянки під місячним світлом. Дівчина годинами сиділа біля вікна, занурена у світ своїх мрій, і з легким зітханням перелистувала сторінки улюблених романів.

Але реальність виявилася суворішою за її мрії. Життя в маленькому селі небагато мало спільного з казками. Хлопці з села були добрими і працьовитими(в селі всі хлопці працьовиті :-)), але їхні інтереси обмежувалися сільським господарством і розвагами в місцевому клубі. Вони з задоволенням розповідали про свої успіхи у вирощуванні картоплі, про те, як випасали корів, і з гордістю демонстрували свої м'язи, набуті під час важкої фізичної праці.

Іванко, сусідський парубок, що жив напроти, був особливо наполегливий. Його будинок, з-під стріхи якого вивішувалися снопи запашного сіна, стояв напроти Катрусиного обійстя, і хлопчина мав чудовий огляд на всі її рухи та дії. Він був міцним, засмаглим хлопцем з кучерявим волоссям кольору стиглої пшениці і щирою, хоча й трохи наївною посмішкою. Очі мав блакитні, як літнє небо, та погляд його був прямий і напористий, як у молодого бичка. Але його інтереси були настільки віддалені від інтересів Катрусі, що дівчина просто не могла його зрозуміти.

Іванко жив у світі, де найважливішими речами були земля, худоба та сільські гулянки. Він постійно розповідав їй безглузді жарти про корів, які вміють танцювати, про картоплю, що росте на деревах, і про інші сільські кумедності, які Катрусі здавались наївними і навіть трохи смішними. Хлопець не розумів її захоплення книгами, поезією та мріями про далекі країни. Для нього найвищим щастям було поїхати на ярмарок, напитися пива, бурачанки і позмагатися в силі з іншими парубками.

Іванко постійно підстерігав її біля криниці, де вона часто приходила помилуватися заходом сонця. Він намагався залучити її до розмови, але його спроби були настільки невмілими, що Катруся часто просто ігнорувала його. Він розповідав їй про свої плани на майбутнє: як він виростить найбільшу в селі картоплю, як одружиться на найкращій дівчині і як будуватиме новий хлів. Ці плани звучали для Катрусі надто прозаїчно і зовсім не відповідали її мріям. Іванко намагався взяти її за руку, але вона відсмикувала руку, відчуваючи незручність. Він вимовляв кілька компліментів, які звучали, скоріше, як знущання: «Ти в нас красуня, як та квіточка макова», «У тебе очі, як в корови», «Ти така біла, як сметана». Ці слова викликали у Катрусі лише почервоніння і бажання якомога швидше піти.

×××

"Катрусю, ти сьогодні особливо гарна, як квіточка на городі!" – вигукував він, голос його лунав надто голосно на тлі вечірньої тиші. Іванко наблизився, намагаючись погладити її по волоссю, але його груба рука зупинилася в повітрі.

Катруся відчула, як щось холоне всередині. Ці слова, сказані з такою наївною захопленістю, викликали в ній лише роздратування. Вона відштовхнула його руку, її очі спалахнули гнівом. "Перестань, Іване! Я вже казала тобі, що мені не подобаються такі жарти", – відрізала вона холодно.

Хлопець зніяковів. Його обличчя почервоніло, як стиглий буряк. "Та я ж просто хочу зробити тобі комплімент", – пробурмотів він невпевнено.

"Твій комплімент звучить як образливе порівняння", – відпарила Катруся. Вона мріяла про інше життя, про іншого чоловіка, а не про сільського хлопця, який бачив у ній лише майбутню господарку. Її мрії були наповнені книжками, далекими подорожами та романтичними історіями. А тут – цей Іванко зі своїми примітивними залицяннями.

Катруся відчувала себе ув'язненою в маленькому світі, де її мрії здавалися такими недосяжними. Її батьки мріяли про те, щоб вона вийшла заміж за хорошого господаря, народила дітей і жила звичайним сільським життям. Але ж вона хотіла чогось більшого! Вона хотіла пізнати світ, відчути на смак свободу.

"Ти ніколи мене не зрозумієш", – зітхнула вона, опустивши очі.

Іванко мовчав, почуваючи себе ніяково. Він не розумів, чому така гарна дівчина, як Катруся, відкидає його залицяння. Адже він був добрим, працьовитим хлопцем, і всі в селі казали, що він буде гарним чоловіком.