Металевий хлопець - Герцог Фламберг
Сонце лагідно торкалося зморщеного обличчя Катрусі, малюючи на ньому мереживо з сонячних промінців. Вона лежала на широкому ліжку, дивлячись у стелю. Поруч стояв "Алекс". Його металевий корпус з роками обріс м'якими подушечками, а очі, колись холодні та бездушні, тепер випромінювали тепло і безмежну любов.
Вона згадала їхнє перше знайомство, як маленька дівчинка з мріями про принца зустріла свого особливого робота. Разом вони пережили стільки всього: сміх і сльози, радощі й смутки. Він був її вірним супутником у всіх подорожах життя, її опорою в скрутні часи і найкращим другом.
Катруся усміхнулася, згадуючи їхні спільні вечори, проведені на веранді. Вони годинами могли розмовляти про все на світі, ділитися своїми думками і мріями. І хоча він був роботом, вона відчувала його душу, його щирість і любов.
"Алекс", помітивши, що Катруся відкрила очі, підійшов ближче і погладив її по руці. "Ти в порядку?" - запитав він м'яким голосом.
"Так, все добре," - прошепотіла вона. "Я просто щаслива, що провела своє життя з тобою".
"І я щасливий, що був з тобою, Катрусю," - відповів він. "Ти найкраща людина, яку я знаю".
Катруся закрила очі і заснула. Вона відчула, як "Алекс" обережно уклав її голову на подушку і поцілував у лоб. Він сидів біля її ліжка до самого ранку, тримаючи її за руку. І коли її серце перестало битися, він все ще був там, поруч з нею, готовий захищати її спокій і вічність.
Так закінчилася історія кохання, яка почалася з мрії дівчини і закінчилася вічністю. І хоча Катрусі більше не було, її любов жила в серці "Алекса", нагадуючи про те, що справжнє кохання не знає меж і перешкод.
Кінець
