Моя всупереч - Алекса Адлер

У кімнаті повисає гнітюча тиша. У грудях боляче. Не такого я чекала від цього дня. А все проклятий Сетору. Як же я його ненавиджу!

− Чому, Ліно? – порушує А-атон мовчанку, що запанувала.

− Що чому, мій пане?

− Чому ти так сильно не хочеш нас втрачати?

Ну ось. Я знала, що колись мені поставлять подібне запитання. Але відповідати на нього зараз не хочу. Не хочу говорити про свої почуття тоді, коли це може бути сприйняте лише як аргумент моєї невинності. Я і без цих зізнань ні в чому не винна.

− Це… очевидно. Ви дуже дорогі мені, – знизую плечима.

− Ти недомовляєш. Подивися на мене, Ліно, – наказує, але в голосі більше немає жалючої сталі.

− Вибачте, але я маю надто поганий вигляд. Очі заплакані. Дозвольте спочатку хоча б вмитися, – заперечую, намагаючись підвестися на ноги.

Але мене за плечі підіймає сам А-атон. І, схопивши за підборіддя, змушує подивитися на себе. От тільки дивитись у мене немає моральних сил. Після його слів… розумію, що сама винна, сама допустила таку ситуацію, не зізнавшись одразу, але все одно боляче. Стиснувши тремтячі губи, я опускаю вії, дивлячись куди завгодно, лиш би тільки не в чорні очі, які уважно вивчають мене.

− Я вірю не тільки братові, Ліно, − чоловічі губи раптово торкаються мого чола. − Тобі з деяких пір теж. Тому… не зраджуй.

Останні слова звучать із явною погрозою, але все це нівелюється його зізнанням. В устах цинічного та розважливого аналітика А-атона воно звучить не гірше ніж освідчення в коханні. І моє болюче серце оживає в грудях, підбадьорившись й забувши про почуття образи.

− Що мені робити, якщо я знову відчую щось подібне? Таке внутрішнє переконання? Ігнорувати? Може, це мені хтось навіяв? − питаю тихо, насолоджуючись його обіймами й полегшенням, що затопило мою душу.

Перший раз я була настільки близька до того, щоб викликати реальну лють своїх чоловіків. І від того, що один мене все-таки зрозумів і пробачив, навіть дихати легше стає. От тільки... залишається ще Са-оір.

− Ні. Не ігноруй. Кажи одразу мені. Це, швидше за все, частина твого дару провидіння. Я ще дізнаюся докладніше.

Киваю з розумінням. Але за мить знову забуваю, як дихати, почувши:

− Са-оіру поки що нічого не розповідай про друге видіння, − і, дивлячись у мої округлені від шоку очі, А-атон додає: − Мені потрібно обміркувати це все і проаналізувати всі можливі варіанти розвитку подій з урахуванням твоїх нових видінь. Я сам йому скажу, коли вважатиму за потрібне.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно