Приховані гріхи - Світлана Литвиненко
-Сьогодні я точно нікуди не піду,- пообіцяла Емілія їй.
-А мама моя чому сказала, що вона мені не мама?- раптом запитала Софійка в Емілії та замість неї відповіла Поліна.
-Я вже тобі відповіла, що вона на емоціях. Тому не обдумано і сказала те. Звісно вона твоя мама,- Поліна взяла сестру за руку,- пішли.
-Вона, мабуть, так сказала, бо чимось на мене образилася? Я мабуть, щось не так зробила?- у Софійки знову змокріли очі.
-Ти про це не думай, все добре буде,- Емілія посміхнулася до дитини,- йдіть гуляйте поки зовсім не стемніло.
Поліна та Софія одягнулися і вийшли на задній двір. Зимова погода і справді була гарною. Куди не глянь білий сніг. Річка вже встигла покритися тонким шаром льоду, а дерева валилися під вагою білосніжного снігу. Поліна взяла до рук сніг та зробила сніжок і саме тоді вона почула позаду.
-А можна з вами погуляти?- до них підійшов Дмитро, водій їхньої родини.- У дитинстві дуже любив у сніжки грати.
-Дмитро прийшов,- вигукнула Софійка, яка любила хлопця за його хороше ставлення до неї.- Ти на чиїй стороні будеш?
-А давайте так, ти і Поля удвох проти мене. Що скажете?- Дмитро упіймав погляд Поліни, яка на мить завмерла і не знайшовши що йому відповісти запустила у нього вже зліплений сніжок.- Та от як… без попередження. Ну, я зараз…
Вони разом весело засміялися продовжуючи гуляти, веселитися… А Емілія стояла біля панорамного вікна те що у вітальні та спостерігала за ними. На відміну від них Емілію зараз переповняли емоції досади, образи, невизначеності, розгубленості. До неї підійшла Неля, яка вже встигла приготувати вечерю і тепер була вільною на сьогодні. Та перш ніж йти до свого чоловіка підійшла до подруги стала поруч і теж почала спостерігати
-А нашому Дмитру вдалося знайти підхід до нашої капризної принцеси старшої,- Неля хотіла пожартувати та не вийшло,- а якщо серйозно, то шкода Дмитра, не в ту закохався. Одні страждання у нього попереду.
-Я теж не в того закохалася,- Емілія подумала, яке це вдале порівняння,- і вже страждаю. Неля, що мені робити? Як мені жити з цими почуттями? Як забути Ігоря?
-Він тебе теж кохає. І тепер, коли Каміла Романівна все знає, то я переконана, що Ігор Олександрович з нею розлучиться. Сподіваюся ти завтра не думаєш же покидати цей будинок?- Неля запитала це з надією у голосі.
-Я не можу лишитися. Ти ж чула, що мене звільнено, завтра я зберу свої речі,- сказала Емілія подрузі в якої знову навернули сльози на очах,- найбільше мені шкода Софійки. Дуже боляче мені буде розлучатися з нею. А ще у неї через два дні виступ з нагоди новорічних свят до якого вона так ретельно готувалася. Хотіла, щоб ми всі на нього прийшли і я теж. І я прийду на виступ, знайду спосіб, щоб підтримати її, бо обіцяла їй і підвести не можу. Хай я там десь стоятиму в кутку, але прийду…
-Ти була б гарною мамою для Софійки,- Неля витерла свої очі,- шкода, що такі як Каміла Романівна використовують людей у своїх цілях та зовсім не думають про їхні почуття…
