Фермерська романтика - Валерія Оквітань

У будинку стояла тиша. 

Всі вже давно відпочивали від шумного святкування дня народження, і тільки молоді Становичі нарешті повернулись додому. Щоправда, без Ярослава, бо тому таки вдалось піти на здибанку до чоловіка, увагу якого так хотів привернути молодший.

Святослав з Ольгою ще раз запитали, чи нормально себе почувала Тася. Але, почувши буркотіння Євгена, вони вирішили залишити парочку наодинці 

Їм це треба було. 

Місяць повноцінно сяяв на небі, освітлюючи кожен закуток і оголюючи почуття. Вони стояли одне навпроти одного, близько. Аж занадто близько. Ділили одне повітря на двох. Замінюючи один одним таблетку заспокійливого.

Женя відчував, як важкість провини тисне на його груди. Він зробив усе, що міг, але чи цього було достатньо?  В її очах чоловік бачив тінь минулих подій. Це був не лише Артем. Вона раніше вже навчилася тримати серце на замку, і тепер боялася відкрити його знову.

— Пробач,  я не мав так сліпо вірити у свої переконання. Думав, що серед народу він так себе не  поводитиме. Якби не я, цього б не сталось.

Тася захитала головою. Це не його провина, а її. Треба надалі бути менш безпечною. Вмикати мізки та дивитись на всі боки. Коли небезпека дихає в спину - не йти за нею, а  тікати.

Дівчина скоротила дистанцію між ними, зарилась обличчям в його сорочку, а руками обвила талію. Відчула, як позаду зімкнулись за її спиною його  міцні руки, а у волоссі загубився ніжний та відчайдушний поцілунок.

— Дякую, що прийшов по мене, — пробурмотіла вона.

— Тасю…

Женя хотів щось сказати, але дівчина так сильно не хотіла псувати залишок вечора непотрібною провиною. Завтра їм все одно треба буде повертатись у реальність, то ж  нехай хоч сьогоднішній клаптик часу належатиме лише їм. Без всяких там Артемів з його насиллям, без поліції, без пояснень Марії Олександрівні та Олегові Богдановичу. 

— Не треба. Не кажи нічого. Я знаю, що помилилась. Знаю, що не мала йти за ним. Я бачу, що через це ти почуваєш себе винним. Але дай нам обом перепочити. Не думай про це, — дівчина нахмурила брови, проводячи по його руках. —  Я хочу забути все ніби страшний сон. Дай мені таку можливість, будь ласка. Лише сьогодні.

Важкий видих Євгена був гучніший за його слова. Те, що чоловік зараз промовчить, не означає, що забуде. Це тимчасово для заспокоєння. Навіть не себе, а Тасі.

Його руки вже торкнулися її обличчя, але він зупинився. А раптом вона змінила свою думку? Можливо, ця близькість — це лише спосіб втекти від болю. Але її погляд, теплий і ніжний, відкинув усі сумніви.

— Втомилась? — запитав він, коли дівчина хитаючись чіплялась за нього у спробах втриматись, на що Тася лише кивнула. 

На сходах, які вели до будинку, дівчина намагалась не впасти, але в  неї була опора - Євген. Він точно не дав би їй спіткнутись в темряві.

Двері в її кімнату вже були відчинені, але нікого всередині не було. Та й не повинно було бути. Крок за кроком вони наближались до моменту, коли мали б побажати один одному доброї ночі та розійтися по кімнатах..

Так собі думав Женя, але в дівчини були свої плани. Вона, схопивши його за руку, повернулась та пошепки попросила:

— Будь сьогодні зі мною. Не йди до себе. Я не зможу там сама. І хоч знаю, що у вашому будинку мені нічого не загрожує, проте я не…

Її уривчасті слова були сповнені такого відчаю, що він просто не міг не відповісти на її прохання. Женя пальцем доторкнувся до її губ, зупиняючи. 

— Залишусь, — прошепотів, а потім нахилився, залишаючи невагомий поцілунок на її щоці, хоча здавалось, що до губ залишились міліметри, але не дав своїм бажанням вирватись на волю.

Незручність брала своє. Дівчина повільно спостерігала, як прогинається під його тілом матрац. Але в тому, що чоловік був у її кімнаті не було нічого неправильного, навпаки. Тихе дихання, яке Женя намагався приструнити заспокоювало, а шоколадні очі, пильно виглядали на обличчі дівчини негативні емоції.

— Що тепер буде?

— Ти про Артема? — вона кивнула. 

З одного боку дівчині хотілось, щоб кривдник отримав по заслугах, а з іншого їй не хотілось стати причиною його покарання. Але шкодувати хлопця вона не стане, бо рано чи пізно він знову на когось нападе. Зло треба душити в зародку. Становичі не зробили цього спочатку, от це і вилилось в неприємності зараз.

Хтозна скільком дівчатам він приніс шкоди.

— Роман його не випустить, — важко зітхнув Женя, потиснувши своє перенісся, близько до очей, так, що білі мушки літали під повіками. — Наявність багатьох свідків буде точно не користь Артему. Цього разу він не відвертиться.

— Отже, можна сказати, що все закінчилось?

Надія в її голосі змушувала погодитись з Тасею, запевнити в тому, що все так, як вона і каже, але сенсу брехати не було.

— Боюсь, що все тільки починається. Тебе чекає найважче: покази, слідство, суд, — чоловік провів рукою по її щоці, ніжно глянувши у вічі. — Але я обіцяю, що пройду кожен етап з тобою, якщо тобі це буде потрібно. Я буду поруч…

— Я хотіла ще там тобі сказати, біля багаття, коли б ми залишились лише вдвох,  — тихо прошепотіла дівчина, так і не дослухавши Женю. — Та все не наважувалась. Ольга порадила мені послухати себе. І Яр теж це радив…