Фермерська романтика - Валерія Оквітань

— Це точно не твоя провина, — хрипко мовила вона, міцніше закутуючись в його сорочку, яка продовжувала пахнути Женіним парфумом. Вона пахла безпекою. Дівчина заховала свій погляд в нього на грудях, дозволивши собі обійняти його за талію. Притиснулась всім тілом і відчула, як його руки обплітають її. Оберігав. Давав відчути себе захищеною. 

Від Артема. Від себе.  Від будь-кого присутнього тут.

Їхати до поліцейського відділку Тася категорично відмовилась. Згодилась дати покази на місці, все ще не відходячи від Євгена. Трималась за нього ніби за рятівне коло. Знала, що він не дасть впасти, а якщо оступиться сама, то завжди протягне руку допомоги.

— Ти впевнена, що не хочеш до лікаря? — метушилась поруч Ольга. — Він точно нічого не зробив?

Тася лише похитала головою, не бажаючи відходити далеко від Жені. Чоловік це розумів, тому давав дівчині те, чого вона в цей момент потребувала.

— Вона в нормі, — тихо повідомив він. — Якщо ви не проти, то ми хотіли б закінчити цей шалений вечір. Панове вам від нас ще щось треба?

— Ні, завтра з’явитесь у відділок, а сьогодні можете  відпочивати, — благо поліцейський виявився добрим другом Євгена. Розуміння від нього сьогодні було більше ніж від інших. 

Скільки таких сцен довелось йому бачити. Вже не перший раз він приїжджав на це місце і кожного разу один і той же кривдник, але інша жінка.

— Дякую, — вони потиснули руки, обмінявшись тямущими поглядами.

— Бережи її.

— Обов’язково, — запевнив Женя і забрав Тасю далі від цього клятого місця.

— Вибач, я зіпсувала вам прекрасний вечір, — мовила вона, коли Євген посадив її у крісло, біля багаття, бо вертатись  до них додому дівчина категорично відмовилась.

— Ну що за нестерпне дівчисько, — відгукнувся Ярослав.  — Це взагалі  не твоя провина, що він наглухо відбитий. Це нам треба було бути обачними, а ми розслабились.

— Бо мали на це повне право, — заперечила.

Зараз Становичі були поруч з нею. Дівчині не хотілось здатись слабкою. І це було її основною причиною. Колись Женя вже казав їй, що не варто брати на себе те, що тебе не стосується, а вона не послухала. Не слухає і зараз.

— Пропоную випити,  — серед тиші пропозиція старшого Становича була правильним рішенням. — Зараз це буде найкраще заспокійливе. Так тебе перестати трохи трясти. 

— Давай, — протягував їй склянку Ярослав. — Тобі стане легше.

Дівчина з недовірою дивилась на його руки, а потім підняла очі до Євгена, ніби питала дозволу, але це було не так. Вона просто хотіла переконатись, що він й досі не змінив свого відношення до неї. Це складно пояснити, але дівчині це було потрібно. 

— О, та на Бога, Жека дозволь їй вже випити, бо ми так до ранку чекатимемо, — Ярослав закотив очі, примовляючи, за що отримав потиличника від Святослава.

Старший теж перенервував. Хвилювався і за Тасю і за свою дружину, яка теж була в подібній ситуації.

— Бери, — прошепотів Женя їй у волосся, де залишив свій невинний поцілунок, нарешті видихаючи за цей вечір. Вона поруч. — Тобі й справді треба розслабитись.