Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

-У мене болить душа,- відповів Ігор іншою рукою опираючись за стіну і тільки тоді йому вдалося підвестися на ноги.- Ема, ти вийдеш за мене?

-Ви зараз не розумієте, що говорите. Вам необхідно лягти у ліжко, відпочити,- Емілія продовжувала підтримувати Ігоря, щоб той знову не впав.

-Емо, я тебе кохаю і хочу бути з тобою,- Ігор намагався говорити чітко попри те, що його язик почав заплітатися.- Ти приймеш мене таким який я є?

-Давайте краще я вам допоможу дійти до вашої кімнати і допоможу лягти вам у ліжко,- Емілія не сприймала серйозно його запитання.

-Допоможи,- погодився він,- але спершу скажи мені. Ти мене кохаєш?

-Поговоримо про це завтра,- дівчина не хотіла говорити на цю тему та ще, коли він знаходився у такому стані.  

  Потроху Емілії вдалося довести Ігоря до спальні. Він щось продовжував бурмотіти собі під носа, бо його вже повністю розвезло і не міг контролювати потік своїх думок. Ема завела його у спальню окинувши кімнату поглядом. Кімната була велика, світла з величезним ліжком посередині. Затримала свій погляд на ліжкові, подумала, що саме на ньому Ігор кохається зі своєю дружиною. Ніби цим нагадавши знову собі, що Ігор одружений. І те, що він сьогодні дізнався, що Софійка не його донька це нічого не змінить. Ігор звичайно, що вибачить Камілу і прийме все як є.  Не зможе  все ось так покинути, навіть якщо і закохався у неї.

   Емілія пригадала, як Христина назвала Ігоря альфонсом. Для неї дивно було якось це почути. Вона то і подумати не могла, що Ігор здатен заради вигоди одружитися із багатою жінкою. Цікаво чи Каміла знала про те, що Ігоря привабило в ній у першу чергу статус і гроші? Емілія навіть усміхнулася про себе подумавши про це і водночас роззувши Ігоря, допомагаючи йому покласти ноги на ліжко. Напевне знала, бо Каміла Романівна розумна жінка. Але чому вона дозволила окрутити себе? Закохалася у нього…

-Поцілуй мене,- Ігор раптом смикнув Ему за руку і вона впала на нього зверху.

  Дівчина розгубилася від такої несподіваності. За мить вийшла зі своїх роздумів опинившись так близько своїм обличчям до його. Вона не могла поворухнутися чи то від ситуації яка склалася, чи то від приємного пробудження, яке відчула лежачи на ньому зверху. Насправді їй хотілося його поцілувати та вона цього не зробить. Ніколи не дозволить собі цього і тільки-но вона спробувала підвестися і дарма, що він обіймав її притискаючи до себе, як до кімнати зайшла Галина Василівна. Домробітниця від побаченого відкрила рота і притулила долоню до свого серця, зробилася блідою…