Подвійна помилка мільярдера - Тала Тоцка

— Я приїхав у гості до сина, в нього офіс у Відні. Вирішив пройтися ярмарком, купити онукам подарунки. А тут ви мене з ніг збиваєте, — і питає зовсім іншим тоном: — Ти що, бачилася з Асадовим?

Мовчки киваю, потім мотаю головою і ховаю обличчя у долонях.

— Що таке? — питає старий співчутливо. — Він не став із тобою розмовляти?

— Я не змогла, — шепочу я, — не змогла підійти.

— Але чому?

— Він був не один. Із дівчиною. Своєю дівчиною. Вона така вродлива, а я...

— Що ти?

— Гладка. І ніс у мене червоний, — шепочу я у розпачі, сльози знову течуть із очей.

— Ти не гладка, ти тимчасово збільшена! А ніс червоний, бо замерзла.

Містер Річ ще хоче щось додати, як у мене оживає телефон. Незнайомий номер.

— Пані Погана? Компанія «Цитадель», я керівник відділу реорганізації та розвитку Томас Гастон. Ваша концепція реорганізації готелю посіла перше місце. Вам зручно буде відвідати наш офіс у понеділок о дванадцятій годині?

— Так, звичайно, — розгублено белькочу я, не вірячи своїм вухам, — я буду о дванадцятій, пане Гастон.

Завершую виклик, піднімаю невірячий погляд на містера Річа.

— Я виграла. Вони перероблятимуть готель за моїм планом.

Він не встигає відповісти, як знову дзвонить телефон, і з динаміка долинає розпачливий крик.

— Міс Погана, міс Альона, це просто неймовірно! Ви навіть не можете собі уявити! О, цей старий хрич, як же він мав рацію! Чому я його не послухав? — стогне і завиває у слухавку мій брокер Герхард.

— Що, ви можете пояснити? — допитуюсь я.

— Акції. Вони злетіли до неба. Сьогодні «Цитадель» презентувала бюджет, який планує витратити на реорганізацію готелю, і всі кинулися їх скуповувати. Навіть якщо ви просто продасте свій опціон, ви вже казково багаті!

— Дякую, пане Герхарде, я подумаю, — говорю і впускаю руку з телефоном. Це все, на що мене вистачає. Мозок відмовляється сприймати почуте, проте містер Річ навпроти пожвавлюється.

— Це наш брокер? Що він сказав, крім того, що я старий хрич?

— Ви ж чули, — в'яло відповідаю я. — Акції зросли. Я можу продати опціон.

— Він назвав різницю між страйком та базовим активом? — і бачачи, що я не розумію, пояснює нетерпляче: — Різниця між ціною, закріпленою в опціоні та поточною ціною акції. Не поспішай продавати опціон, дитинко. Продай частину акцій, а решту викупи за страйковою ціною. Думаю, відсотків на десять-двадцять вийдеш. Герхард тобі допоможе.

Приголомшено дивлюся на хитро усміхненого містера Річа і не вірю своїм вухам.

— Ви хочете сказати, що я матиму десять відсотків акцій готелю?

— Ну, не відразу, це процес нешвидкий, — туманно відповідає він, — але згодом, так. Або двадцять, все залежить від кінцевої ціни акцій. Але спочатку на підгузки і пустушки дівчаткам вистачить. І на няню, щоби навчитися. Не забувай, там ще чекає нагорода за перше місце. А дехто не хотів подаватись!

Не даю йому договорити, обіймаю за шию і ховаю обличчя у комірі твідового пальта.

— Дякую вам! Не знаю, щоб я без вас робила...

Його голос зовсім непомітно тремтить, коли він звичним жестом гладить мене по голові.

— Ну що ви, люба леді, я тут ні до чого. Хороші звістки вам принесли б і без мене. Я ж казав, що за кожну добру справу віддається сторицею. Отже, всесвітня справедливість таки існує. А ви як думаєте?

Усміхаюся крізь сльози і киваю так відчайдушно, що солоні краплі летять просто у солодкий чай. Містер Річ каже, як мені багато всього потрібно зробити, як доведеться багато працювати, а я слухаю його і тішуся.

Як добре, що стільки всього навалилося! Тепер у мене зовсім не буде часу думати про Артема Асадова.

Тому що думати про нього досі боляче. Хоч би як я хоробрилася.

Кому сподобалась історія, запрошую всіх у наступну книгу, де Артем та Альона, нарешті, зустрінуться. І де ми взнаєм, хто такий насправді містер Річ. І не забувайте ставити вподобайки, мені буде дуже приємно! Ласкаво прошу!

Кінець