Подвійна помилка мільярдера - Тала Тоцка

Виправдань немає і не може бути. Є тільки моя вагітність і рішення, яке я маю прийняти.

Але дивна річ. Чи то проникливий погляд очей, що нітрохи не потьмяніли від часу, чи уважний вираз обличчя мого співрозмовника надають сили. І чим більше я говорю, тим легше мені стає.

Містер Річ слухає мовчки і не перебиває, може, тому мені вистачає духу розповісти всю правду. І коли закінчую, з мене ніби стрижень висмикують. Хочеться розтектися по березі безхребетною медузою, і нехай усе йде як іде.

— Все. Тепер можете починати мене зневажати, — низько опускаю голову, зчепивши на колінах пальці.

Містер Річ потирає підборіддя. А потім розпливається у задоволеній посмішці.

— І не подумаю! Я тебе вітатиму. Наївна дівчинко, ти навіть не розумієш, яке це диво та щастя. Діти. Це тепер мої діти дорослі зануди, а коли вони були маленькі, я був найщасливішим у світі батьком. Поглянь на мене! Альоно!

Я підводжу голову і бачу, як його очі світяться. І мені самій хочеться посміхатися.

— Повір старому, який прожив дуже багато і багато побачив. Немає такого мужчини, який би залишився байдужим до своєї дитини.

— А як ті, хто від них відмовляються? — питаю я.

— Хіба це мужчини? — відповідає він запитанням, і мені нема чого заперечити. — Це безстатеві марні створіння. От і перевіримо, хто цей твій Артем.

— Що означає, перевіримо? — лякаюся я.

— Ти мусиш йому сказати, — містер Річ акуратно бере мене за руку, — він має право знати. Щось у вашому випадку не спрацювало. Твій лікар скаже, що пігулка. А я більше схильний думати, що це провидіння так постаралося. Жодна жива душа не приходить у цей світ просто так. Я у своїх батьків п'ята дитина, мою матір умовляли зробити аборт. Вони з батьком зачали мене вже коли мої старші брати та сестри були дорослими. Але вона не погодилася. І ось я тут, сиджу з тобою, тримаю тебе за руку. Ми з тобою говоримо. Хіба це не диво? Може, я для цього й живу на світі так довго, га? Як думаєш?

Більше я не можу втриматися, кидаюсь йому на шию і реву, розмазуючи по щоках сльози, як у дитинстві. Бідний містер Річ не чекав, він навіть хитається. Але терпляче чекає, коли я виревуся, і гладить мене по голові.

— Правильно, все правильно, дитинко. Я прожив довге щасливе життя. І повір, чоловіків у твоєму житті буде стільки, скільки ти забажаєш. А дітей рівно стільки, скільки дасть їх тобі Господь. Дитина – це подарунок, шкода, що люди не завжди це розуміють. Не відмовляйся від цього подарунка, і коли ти її побачиш, сама все зрозумієш.

— Діти мають народжуватися в коханні, — шепочу я, ковтаючи сльози, — а не так.

— Як так?

— Як у мене. Через брехню.

— Брехню? Але ж ти закохалася? — зазирає дідок у мої заплакані очі. Схлипую і киваю. — То хіба це брехня? Кохання було твоє, значить і дитина твоя. А її батько най вже як хоче.

Зрештою сльози закінчуються. І дивна річ, мені здається, що я тепер бачу все зовсім по-іншому. Наче з мене вийняли тьмяне, брудне скло, добре промили і вставили назад. Тепер воно мокра, сире, але повністю прозоре.

— Дякую вам, — відсторонююся від дідуся, мені тепер трохи ніяково, — не уявляю, що було б, якби ви не прийшли.

— Я просто плачу за рахунками, люба леді, — трохи сумно посміхається містер Річ. — Світ так влаштований, що кожен із нас у якийсь момент свого життя має опинитися у потрібний час у потрібному місці. Ви нещодавно теж дуже вчасно відвідали мене.

Він знову повертається до трохи пафосного «ви», але мені й так подобається. Його «люба леді» теж звучить дуже тепло та по-домашньому.

— Я піду на УЗД, — кажу йому, шморгаючи носом, — і потім вирішуватиму.

— Упевнений, ви приймете найправильніше рішення, — ствердно киває він із найсерйознішим виглядом. — І ніколи про нього не пошкодуєте.

***

— Ваш лікар вказала, що ви налаштовані на аборт, — каже лікарка-узист, відкладаючи датчик. — Термін вже критичний, але оскільки вагітність є багатоплідною, існує ризик невиношування. У вас низький гемоглобін та знижений тиск. Вам менше двадцяти років і є показання до переривання вагітності. Ваш гінеколог може виписати вам направлення на терміновий аборт.

Я не можу оговтатися від чергового шоку. Багатоплідна вагітність. За що мені це все?

— Багатоплідна це... скільки? — ковтаю слину, що накопичилася. — І скажіть... вам видно, хто там?

— Так. Стать вже видно. Але ви впевнені, що хочете знати?

— Не знаю... — шепочу ледь чутно.

Лікарка уважно дивиться на мене, потім пропонує мені одягтися і виходить до сусіднього кабінету. Швидко одягаюсь і сідаю на кушетку. Ноги тремтять і підкошуються, сама не розумію, як це все виводжу.

Лікарка повертається з невеликою коробкою і простягає її мені разом із висновком.

— Це ваше життя та ваше здоров'я. Рішення приймати вам. Ви можете просто прочитати висновок та викинути цю коробку, не відкриваючи. Можете не читати висновок та відкрити коробку. Рішення знову ж таки за вами. Єдине, не тягніть із ним. І в будь-якому випадку я бажаю вам наснаги та здоров'я.