Небезпечний фоторепортаж - Світлана Литвиненко

-Цього мені ще не вистачало,- обурився Назар щойно дізнався про мітинг від бригадира будівельної бригади, яка працювала над ремонтом замку,- що їм не так і чого вони вимагають?

-Вимагають, щоб ви припинили реставрацію замку,- сказав по телефону бригадир,- говорять, що ви забруднюєте повітря будівельними машинами.

-Це не причина,- Назар відключився, а потім звернувся до друга,- Влад, ти чув, селяни збунтувалися проти мене. Вони проти, щоб мій замок процвітав. Що їм до того?

-Я гадаю, що їм скоріш за все неприємно бачити, що у когось є набагато більше  грошей чим у них самих. І він їх вкладає не в ту справу, ну сам розумієш…,- Влад був не в настрої.

-Я багатий, а вони бідні. Це не біда, я з ними поділюся.

-Чим поділися?- не зрозумів Влад.

-Поїду і поцікавлюся проблемами селища, дізнаюся чого їм там не вистачає. Може лікарню побудую. Зроблю так, що селище буде процвітати і тоді селяни почнуть мене поважати. І ніяких протестів більше не буде,- прийняв рішення Назар.

-Благородна місія, люди будуть тобі вдячні,- Влад підтримав рішення друга.

-А ти чого такий сумний? Проблеми якісь?

-На роботі норм. До речі, умовив автогонщика забрати заяву. Та я впевнений, що це заслуга Адріани, вона постаралася,- повідомив Влад Назара.

-Я теж для неї постарався і вирішив проблеми з шантажистами. Так чого ти такий сумний?

-Я весь час думаю про Віку, не виходить вона у мене з голови,- Влад знову сів у крісло навпроти друга, після того, як пройшовся кабінетом,- але я мушу про неї забути. Нам разом ніколи не бути. Та найбільш мене засмутило те, що вона хоче повернутися до свого колишнього чоловіка. Тут я її зовсім не розумію. Він скільки причинив їй горя, а вона готова пробачити йому і бути з знову з ним. Мені її шкода.

-Це її рішення і треба його поважати, а ти краще про дружину подумай. Бо запідозрить щось і ти можеш її втратити. Чи може ти її вже не кохаєш?

-Звісно, що кохаю і завжди кохав, але потяг… Неважливо. Повністю з тобою згоден. Влаштую я своїй коханій дружині сьогодні романтичний вечір. Я піду, а ти телефонуй, якщо допомога потрібна буде,- Влад підвівся та потиснув руку другові,- а за тебе і Діану я радий. Впевнений, що вам буде добре разом. Тільки у мене знову це питання, чи плануєш ти повертатися до Італії?

-На мене там чекає Франко, мама, але Італія чужа країна. Не тягне мене назад, хочеться залишитися в Україні, але остаточне рішення я ще не прийняв.

-Прийми правильне рішення,- Влад покинув Назара який відразу зателефонував Діані.

  Назар повідомив їй, що вони до замку полетять гелікоптером.

-Нізащо, або їдемо на машині, або я поїду потягом,- Діана категорично відмовилася летіти,- після того, як ми трохи не розбилися я туди не сяду.

-Ти ж розумієш, що гелікоптером зручніше і швидше. А так ми тільки втратимо час,- Назар все ж таки хотів переконати Діану,- зайчику, наземні види транспорту теж не дають гарантії безпеки.

-Я знаю, але мені страшно знову літати.

-Добре, поїдемо машиною,- Назар не став більше наполягати,- збирайся, через годину виїжджаємо мій коханий фотожурналіст.

-Я тебе теж кохаю,- Діана задоволено посміхнулася.

  Вже в дорозі Діана запитала у Назара:

-Як будеш ладити з бунтарями?

-У мене є план,- і Назар швидко переповів Діані, що він задумав.

-Думаєш, що все можна купити за гроші?

-Звісно, що ні, але у цьому випадку важливу роль відіграють саме вони. Я тут подумав, що коли поверну замку первозданний вигляд і він буде придатний до того щоб у нього проживали, то… Чи не погодися ти переїхати зі мною до нього жити? І весілля у ньому відгуляємо.

-Але ж я ще не дала тобі згоди, а ти вже плануєш весілля гуляти.

-Не кажи тільки, що ти відмовишся,- Назар зменшив швидкість занервувавши,- каблучку я вже купив.

  І тут, несподівано Назар загальмував, з’їхавши на обочину дороги серед поля. Вийшов з машини, обійшов її і відчинив пасажирські дверцята.

-Вийди будь ласка,- сказав загадково він і Діана покорилася.

  Назар став на одне коліно, діставши з кишені коробочку з каблучкою.

-Діано, чи вийдеш ти за мене заміж?-запитав він дивлячись їй прямо у вічі.

-Так,- Діана засяяла щастям, а він підвівся та поцілував її.

  Нарешті вони змусили один одного відірватися від поцілунку і знову сісти в машину та поїхати.

-Так ти згодна після весілля жити у замкові?

-Там же привиди.

-Якщо вони і справді існують, то я гадаю, що ми знайдемо з ними спільну мову,- Назара це розсмішило,- з ними веселіше буде. Переїдемо до замку, будемо там жити і доглядати його, а також приймати гостей, туристів.

-І повертатися до Італії ти не плануєш?

-Ще зранку я не знав остаточно, але тепер знаю. Хочу залишитися в Україні і хочу щоб мої діти теж народилися і жили тут. Італію я не забуду, адже у мене з нею пов’язано так багато спогадів і мої батьки там живуть. І я тобі покажу Італію, щойно ти погодися політати літаком. Але ми завжди будемо повертатися додому, до України.

   Діана з Назаром вирішили заночувати у придорожньому готелі, а вже завтра з новими силами почати вирішувати проблему. Цю ніч вони провели, як закохана пара, віддаючись пристрасті в обіймах один одного. І не має нічого найприємнішого від того, коли ти цілковито занурюєшся у близькість з коханою людиною…

  З ранку наступного дня Назар з Діаною заїхали до селища. Діана тримала на по готові фотоапарат. Вона згадала, як вперше сюди приїхала і що тоді навкруги було спокійно, а зараз відчувалася якась  тривога. Проїжджаючи центральною дорогою Діана помітила Любов Семенівну, ту саму жінку яка колись здала їй кімнату. Попросила Назара зупинитися біля неї.

-Діана,- Любов Семенівна радо обійняла дівчину,- давно тебе тут не було видно.

-Я теж рада вас бачити,- Діана щиро посміхнулася до неї,-на цей раз точно сфотографую і напишу про вас у журналі…