Небезпечний фоторепортаж - Світлана Литвиненко

-Рада познайомитися.

-Взаємно, рада з вами познайомитися.

-Давайте присядемо, а я зараз приготую кави і їжа є в холодильнику,- Назар зібрався йти на кухню.

-Синку, ми від кави не відмовимося. Ти йди, йди синку, а ми поговоримо,- сказала Олена.

  Діана теж хотіла підти слідом за ним та потім зупинилася і набравшись сміливості присіла на диван біля жінок. Вони ж хочуть з нею поспілкуватися на одинці. Добре, тікати вже за пізно. Напруженість, яку Діана зараз відчувала навіть важко передати словами. Їй здавалось, що у неї зараз полопаються сосуди від зашкаленого тиску, а серце вискочить з грудей.

-Чим ти займаєшся Діано?- запитала Олена Миколаївна.

-Я журналіст,- коротко відповіла Діана, а потім добавила,- веду фоторепортаж про реставрацію замку вашого сина.

-Здогадуюся, як ви познайомилися,- Олено трохи подобріла після того як побачила, що Клавдія змінила думку і вже не горіла бажанням мирити свою доньку з Назаром,- а чим займаються твої батьки?

-Мій батько був автогонщиком, та два роки потому помер від хвороби, а моя мама вчителька молодших класів,- почала розповідати Діана і напруга потроху відступала.

-Адріана зібралася заміж теж за автогонщика. Може ти про нього чула, Денис Артеменко,- запитала Клавдія на ламаній українській мові.

-Мій батько був його наставником,-Діана відчула як ком підскочив до її горла, не хотілось говорити про Дениса.

-Кава готова,- вигукнув Назар із кухні,- бутерброди теж.

-Що ж пішли на кухню,- Олена підійшла до Діани,- по вигляду бачу, що ти хороша дівчина. Мій син уміє обирати, гадаю, що ми з тобою подружимося.

-Дякую вам Олено Миколаївно,- повірте, моєї вини не має  у тому, що Назар і Адріана розійшлися. Я навіть не знаю, яка там причина.

-Я тобі вірю.

  Вже після обіду Діана заїхала до редакції. Відразу ж тут у коридорі її перестрів Матвій.

-Ти чому не відповідаєш на дзвінки?- запитав стурбовано.

-Сталося щось?- запитала теж у відповідь.

-Та це ж у тебе сталося. Ми всі тут на вухах, коли почули, що тебе мафіозо викрав,- Матвій обійняв Діану,- постійно ти в такі перепалки потрапляєш. Я такий радий, що з тобою все гаразд. Але ти мені повинна про все розповісти, у найменших дрібничках. Я напишу про це приголомшену статтю. До речі, я вже зібрав деякий матеріал по цій справі. Це щастя, що ти живою лишилася. А стаття моя буде називатися «Тендітна дівчина у лапах…»

-Матвій не треба все так розмальовувати, - заперечила йому Діана,- я пізніше до тебе зайду і відповім на твої запитання.

-Не забуть зайти, бо ця стаття повинна вийти вже у цьому номері, що зараз готується до друку,- Матвій ще раз обійняв Діану,- головне, що з тобою все добре. І більше так не лякай.

-Дякую, що переживаєш за мене. А Віка у себе?- запитала Діана.

-Так, до неї адвокат прийшов,- Матвій ще раз обійняв Діану,- я радий, що з тобою все гаразд.

  Діана вирішила почекати коли Влад вийде з кабінету Віки. Сіла за свій стіл.

-І вже ж таки, ти і власник нашого журналу…

-Галино Миколаївно, ви знову за своє,- Діана зовсім не сердилася на свою колегу.

-Зізнайся, чи вдалося тобі закохати його в себе?- Галина Миколаївна скинула окуляри.

-Коли прийде час ви про все дізнаєтеся,- посміхнулася Діана помітивши Влада, який похмуро вийшов з кабінету Віки та пішов до виходу,- обіцяю, що ви будете здивовані Галино Миколаївно.

  Діана вже через хвилину зайшла до подруги, яка сиділа засмучено за столом.

-Яка я рада тебе бачити живою та здоровою,- Віка встала та поцілувала подругу в щоку,- налякала.

-Та я й сама налякалася, але все нормально. Бачила Влада такого похмурого,- Діана сіла на стілець.

-У мене для тебе є новини,- махнула на те рукою Віка,- Руслан лікується від алкоголізму.

-І?- Діана не до кінця розуміла, що цим хоче сказати Віка.

-У Влада та в мене виникла взаємна симпатія, але ми не перейшли межу дозволеного. Так і залишилися друзями. А з Русланом я помирилася. І ми вирішили спробувати знову.

-Віка ти серйозно?- Діані важко було повірити у рішення подруги,- ви вже ж розлучилися і…

-Заради Лізи,- Віка не дала закінчити сказати подрузі,- я хочу щоб у неї була повноцінна сім’я. Мама і тато, а ще я кохаю Руслана і вірю в те, що він не буде більше пити.

-Головне, щоб ти не шкодувала про своє рішення,- Діана хотілося, щоб Віка нарешті була щасливою.

-Я вірю, що моє рішення правильне. Я ризикну,-запевнила Віка подругу.

  До кабінету постукали.

-Увійдіть,- голосно сказав Віка.

-Вибачте, але Платон Дмитрович викликає Діану до себе,- повідомила Надя.

-Йду. Віка поговоримо пізніше і у мене є що тобі розповісти…

-Невже ти і Назар,- Віка закрила долонею рота, щоб стримати емоції і не привернути зайвої уваги.

  Діана тільки кивнула головою підтверджуючи здогадки подруги та пішла до кабінету головного редактору.

-Платоне Дмитровичу викликали?- запитала заходячі.

-Проходь та сідай,- Платон Дмитрович відклав телефон по якому щойно розмовляв,- по-перше радий, що з тобою все гаразд, а по-друге, я тебе здивую, коли повідомлю новину стосовно замку про який ти пишеш.

-Замком зацікавилися?- очі у Діани загорілися,- у мене вийшло.

-Вийшло збунтувати селян. Вони влаштували мітинг протесту. Не хочуть, щоб замок відбудовували,- редактор приголомшив Діану,- поїдеш туди та з береш про це матеріал і це буде крапка. Твій фоторепортаж про цей замок буде закінчено. Переконаний Назар Вікторович претензії пред’являти не стане.

-А чому селяни проти?- Діана не могла зрозуміти.

-А саме це тобі і варто з’ясувати…