Різдво на серветках - Анна Харламова

РАНОК почався з того, що я перечитала вчорашні слова на серветках, які писав мені мій персональний Санта. Потім я випила кави, і знову все перечитавши, сіла за ноутбук і зробила те, що давно мала зробити - я придбала квиток на потяг. Вже сьогодні ввечері я поїду додому. Мої батьки приїжджали завжди до мене, а тепер я остаточно повертають туди, де мене люблять і до тих, кого люблю я. 

   В мене небагато речей, все що я маю змогла вкласти в дві валізи та сумку. Квартира орендована, тож і з цим проблем немає. З роботи я пішла ще два тижні тому, бо зрозуміла, що офіси - то не моє. Моїм завжди була природа. Сім років тому я облаштовувала сади, ділянки біля дому і була дуже щаслива. Я сподівалась на те, що коли повернусь у своє маленьке село, - знову буду займатись улюбленою справою. Час звісно покаже, але я мала мету, якої давно не мала, так як і надії та мрій. Тепер знову і знову перечитуючи слова на серветках, я мега рішуче налаштована.

   Сьогодні Різдво і саме сьогодні трапиться диво - я впевнена. Завдяки людській доброті та гарному вчинку у вигляді підтримки на серветках - я здобула різдвяний настрій та віру в те, що я все зможу. Головне вірити. Так, можливо я трохи забула, як це, але крок за кроком знову навчусь. Мені б хотілось подякувати тому чоловікові, який створив для мене магію Святвечора і подарував дух Різдва, але навряд чи я коли-небудь його зустріну, тож просто буду молитися за нього. А поки я маю час до вечора, - я вирішила пройтись до однієї із будівель, де я знала діють благодійні організації. Саме там я хотіла пожертвувати свої речі, а перед цим купити ще їжі і теж віднести її тим, хто цього потребує. 

   Коли я поверталась назад додому з пустими руками, але з серцем, яке здавалося більшим від доброї справи, до мене підійшла дівчина з милою усмішкою і простягнула мені якусь записку. Я розгубилась і не встигла її нічого запитати, а вона поспішила піти. Розгорнувши папірець, моє серце немов навіжене вибивало шалений ритм. 

   “Гарні справи завжди винагороджуються, а особливо у Різдво! Чекайте на диво. Таємний Санта.”

   Я дивлюсь у різні боки, але людей так багато, усі готуються до Різдва і я гублюсь у метушні, тож не знаходжу того, кого дуже хотіла побачити, щоб подякувати. Зрозумівши, що мій таємний Санта не збирається показуватись, я з усмішкою поспішила додому, щоб забрати валізи, сумку і вирушити до вокзалу.