Дива у новорічну ніч - Аксінія Найт

Весь день йшов сніг. За вікном вже господарювала зима. І незмінно напередодні Нового року в Тампере, розташованому в центрі Фінляндії, починався снігопад. Діти з року в рік раділи такій погоді, тільки встигаючи, що виходити грати в сніжки і робити крижані скульптури.

Ліннея Аалто дивилася на ці веселощі і ледве стримувалася, щоб не приєднатися до компанії, що так шумно гуляла в її дворі. Але у свої двадцяти сім років зовсім інакше дивилася на подібні розваги.

– Ти ще не готова? – дівчина почула за спиною чоловічий голос.

– Майже. Залишилося тільки одягнутися, – вона відвернулася від вікна і подивилася на себе в дзеркало. – Не будь занудою, Мік, – награно обурилася Нея.

Мікаель Калліо був її найкращим другом ще з часів університету. Вони завжди один одному допомагали, і не раз витягували з різних колотнеч. Так сталося, що їм вдалося влаштуватися в одну й ту саму фірму, але на різні посади. Нея була бухгалтером у фінансовому відділі компанії, а Мік влаштувався у відділ реклами. За кілька років роботи йому вдалося піднятися на досить високий рівень. У свої двадцять вісім років він був заступником керівника відділу. Новий рік вони мали відзначати разом із усіма співробітниками їхньої компанії у заміському будинку.

– Я не зануда. Але я не хочу весь день простояти в заторі, – обурився він і сів у крісло. – Доки ти не одягнешся, я не відчеплюся від тебе. Нам уже треба виходити, – і він став уважно стежив за реакцією дівчини.

– Ти збожеволів! Я не збираюся перед тобою переодягатися, – спробувала обуритися Нея, і кинула в чоловіка подушкою.

– Та що я там не бачив, – пирхнув Мікаель, але слідом у нього полетіла наступна подушка. – Гаразд… – він підняв руки в жесті, що здається. – Зачекаю тебе на кухні. Там якраз твоя мама щось смачненьке готує.

І після цих слів чоловік вийшов із кімнати, а Нея опустилася на стілець. Щоразу такі перепалки вибивали в неї ґрунт з-під ніг. Двозначні натяки Міка виводили її із себе. Вже давно він їй подобався, але дівчина ніколи не розглядала можливість будь-яких серйозних стосунків із ним. На момент їхнього знайомства в університеті в обох були другі половинки, які пізніше змінилися на інші, і тому поступово між ними зародилася міцна дружба. Та ще й виявилося, що вони жили насправді недалеко один від одного.

Ліннея дістала з шафи свою святкову сукню ніжно-фіолетового кольору. Вона було на тонких бретельках, верх щільно облягав її груди і талію, а до низу розширювалося пишною спідницею, довжиною нижче коліна. Вона давно придбала її, закохавшись у цей образ, але не було нагоди, щоб надіти. Покрутившись біля дзеркала, дівчина нарешті вийшла зі спальні і побачила Міка, який мило розмовляв з її мамою.

– Я готова, – тихенько гукнула Нея свого друга. І помітила здивований погляд чоловіка.

– Тобі дуже пасує. Але, здається, тут не вистачає одного елемента, – він спіймав здивування на обличчі дівчини і простяг подовжену коробочку.

Коли Ліннея відкрила, то побачила всередині тонкий ланцюжок із кулоном у вигляді квітки.

– Дозволиш допомогти тобі? – запропонував Мікаель, підходячи ближче до дівчини. І як тільки Нея кивнула згодою, сам дістав ланцюжок і застебнув на її шиї. – Ось тепер точно все ідеально, – усміхнувся він.

– Це чарівно, – не вірячи своїм очам, промовила дівчина. – Дякую! – вона милувалася своїм відображенням, не очікуючи такого подарунка.

– Поїхали? А то потрапимо в пробку десь дорогою, – нагадав Мік, подаючи Ліннеє пальто.

– Так, звичайно, – прокинулася ніби від сну дівчина.

І вони удвох попрямували до машини. Надворі безперервно падав сніг, замітаючи вулиці білим покривалом.

– Сподіваюся, ми доїдемо без проблем, – зітхнув Мікаель. – Снігопад починається зовсім не вчасно, – чоловік виїхав на дорогу, попутно дивлячись у навігатор. – Нам їхати близько години, якщо не виникне труднощів.

– Є час насолодитися поїздкою, – оптимістично заявила дівчина, розправивши складки на сукні та сідаючи зручніше. – Давно ми з тобою нікуди не вибиралися.

– Ти не будеш проти включити музику? – раптом запитав Мік через деякий час мовчання.

– Не проти, звісно. Ти ж знаєш, що мені подобається твій музичний смак, – усміхнулася Нея і повернулася до вікна.

Вже не вперше за сьогодні вона спіймала себе на думці, що дивилася на Міка зовсім іншим поглядом. І її це дуже сильно лякало. Їй ніяк не хотілося нічим псувати їхню дружбу.

За склом автомобіля змінювався краєвид. Майже годину їм знадобився для того, щоб виїхати за межі Тампере та опинитися на трасі. Але рухалися вони надто повільно, що не подобалося Ліннеї. Проїхавши ще деяку відстань по засніженій трасі, вони обоє помітили, що снігопад почав посилюватися. У цей момент задзвонив телефон Міка, і він увімкнув гучний зв'язок.

– Мік, слухай! Зараз прийшов бос та попередив, щоб ніхто більше не намагався їхати сюди. У нас тут за вікном найсильніша завірюха, і дуже великий ризик застрягти посеред траси і просто замерзнути. За прогнозом обіцяли, що снігопад лише посилюватиметься, не даючи нікому шансу на порятунок, – практично зляканим голосом попередив його друг Фред, з яким вони працювали в одному відділі.

– Я тебе зрозумів. Дякую, що подзвонив! – важко зітхнув чоловік. І після цього Мік повернув голову до дівчини, уважно спостерігаючи за її реакцією.