Різдво на серветках - Анна Харламова

   Він: "І вам. І пам'ятайте - дива трапляються!”

   Я все дивилась, коли хтось виходив з кафе, але нікого не впізнавала, та чи повинна була? Того, хто зі мною листувався - я ніколи не бачила, тож… Та я сподівалась, що зрозумію, що саме ця людина подарувала мені надію. Вперше за сім років я реально думала про повернення додому. Думала про те, що можливо кохання усього мого життя хоч іноді про мене думає, що є надія на прощення. І от воно ще одне диво - я усміхаюсь сама до себе, чи то до своїх мрій… я усміхаюсь. 

   В двері виходили і заходили люди, їх ставало все більше, і я вже не могла розгледіти всіх, хто вирував у потоці веселого хаосу. Можливо, він вже пішов і я вирішила запитати це в офіціанта:

   — Скажіть…

   — Нажаль ваш друг по листуванню вже пішов.

   — Коли? 

   Я підвелась, щоб поспішити, але хлопець промовив:

   — Одразу після останнього листа. 

   — Ох! — Я знову сіла. — А чи часто він тут буває?

   — Це вперше. Вибачте, мені потрібно ще до того столика.

   Я дістала сто доларів та поклала їх біля порожнього горнятка.

   — Веселого Різдва! 

   — Ого! Дякую і вам Веселого Різдва! — Хлопець на ім'я Енріке розплився в усмішці. — Хай щастить у пошуку! — мовив він, коли я підвелась і почала одягати пальто.

   — Дякую. — Я розбирала всі листи-серветки і заховала їх до сумки. За дві хвилини я вже стояла під лапатим снігом і відчувала, як в мені жевріє надія, віра та любов. 

   Саме завтра я придбаю квиток на потяг і поїду туди, де мій дім.