Мій недолугий бос - Ксенія Стрілець

Аделіна

Здається, лише після того, як останні коробки занесені до зали, а двері за експедиторами зачиняються, я розумію весь масштаб катастрофи. Я щойно продалась за купу коробок з порізаним ДСП та вазочок для квітів, і це мій дебют, бо так низько я ще не падала.

Коваленко мене реально виручив, хоч і не було необхідності сплачувати всю суму, я ж все ж таки не жебрачка, але я подумала про це лише коли він зник за дверима, а через двадцять хвилин прислав повідомлення, що рахунок сплачено. Він виявився спритнішим за мене і тепер, наступні два дні, я буду мучити себе роздумами, чи можна було вчинити інакше і на що я підписалась, коли вчасно не змогла стулити рота. 

Залишок дня, ми Вікторією складаємо список меблів та відмічаємо, які з них в якому приміщенні будуть розташовані, щоб одразу збирати їх на місці. Складаємо перелік того, що має бути зроблено за час моєї відсутності і цього разу, саме вона залишається за головну, отримавши розпорядження не допускати Вадима до будь-яких справ, що стосуються студії. 

От не вмію я делегувати обов'язки, всюди повинна сунути свій ніс, бо без мене нічого не робиться. І через це, займаюсь зовсім не тими справами, якими б мала займатись.

Впевнена, що Коваленко не розпиляється на дрібниці, як це роблю я. Тому його бізнес і розширюється, і процвітає, в чому я в черговий раз впевнилась, коли днями обирала нову сантехніку в будівельному гіпермаркеті. Так, я навіть сантехніку сама обираю. На який унітаз не глянь, до якого умивальника не підійди, кругом постачальник “Коваленко Груп”.

Сама того не підозрюючи, минулого року я деякий час називала Дениса Вікторовича “унітазним королем”, можливо комплімент сумнівний, але насправді це високе звання, бо ще жоден з підприємців не завозив до країни такої кількості сантехніки. Звідки я це знаю? Стажування в компанії батька, що займається контейнерними перевезеннями, не пройшло дарма, хоч я там і нічому не навчилась, проте захопливих відгуків від брокерів та пліток від жіночої частини офісу наслухалась вдосталь. 

От тільки в офісі я його жодного разу не бачила, та й почувши прізвище у зверненні Кости, навіть подумати не могла, що Коваленко подруги, це той самий Коваленко, при вигляді якого зітхали жіночки в офісі від бухгалтерки до прибиральниці.

Лише в ресторані, коли мова зайшла про контракт і я збагнула сферу діяльності чоловіків, Дениска подруги та “унітазний король” з'єднались і стали однією людиною. Це ж який тісний світ?! Я могла зустрітись з ним десятки разів в офісі, коли мала пристойний вигляд, а зустріла саме того дня, коли було неймовірно спекотно і шорти здавались найкращою ідеєю. 

Склавши всі детальки воєдино, я розумію, що насправді нічого не розумію. Ті, хто працювали з контейнерами “Коваленко Груп” відгукувались про їх власника, як про рішучого, місцями твердолобого, але професіонала, Софія  декілька разів згадувала в розмові цілеспрямованого та наполегливого учня, а я ж бачила в аеропорту розгубленого хлопчика. Так, він зібрався і таки став тим наполегливим професіоналом, яким його вважають інші, але ж і я не помилилась. Який же ти насправді Денис Вікторович Коваленко?

Я б могла зробити свої висновки зараз, на основі того, що я вже побачила, але ці, так би мовити, дані трохи суперечливі. Тому завчасних висновків робити не буду, бо сама не люблю, коли судять лише за обгорткою.  

Я і сама постійна жертва таких передчасних висновків, бо люди дивляться на автівку подаровану батьками і думають, що в мене грошей кури не клюють, але в нашій родині так справи не робляться. Так, ця красуня, кермо якої я зараз обхоплюю руками, подарована батьками на честь завершення навчання з відзнакою, але це скоріше виняток, ніж правило.

Батьки мене завжди підтримували, але ніколи надто не балували. У мене завжди було все необхідне, але ніколи не було зайвого і це не тому, що у них не було можливості, а тому, що це був один із пунктів мого виховання, замість риби, дати мені вудочку, щоб я сама спіймала ту рибину. Тою вудочкою і була пропозиція навчання за кордоном, хоча я ніколи не розглядала такий варіант. Але батьки не очікували, що з вудкою я піду не форель ловити у місцевому ставочку, а почну карасів в озері глушити, тому зовсім не очікували, що замість роботи в сімейній компанії, я задумаю історію з власною справою.

Рік, такою була наша домовленість. Після повернення з Лондону, у мене є лише рік, який до речі скоро спливає, щоб зрозуміти, чого я насправді хочу. І хоч я одразу визначилась зі своїм майбутнім, я все одно пройшла практику в сімейній компанії, щоб остаточно впевнитись, що офісна робота не моє покликання. Тому як би не скрипіли зубами батьки я все ж таки вирішила відкрити свою студію танцю, а тому і живу зараз з ними, бо всі заощадження витратила на здійснення своєї мрії, яка як виявилось, тягне за собою не лише безтурботні танці, а й оренду, ремонт, зарплату, комуналку, податки й це ще повний перелік всього. 

Весь рік я живу їх коштом, за що я їм дуже вдячна, але на бізнес я не візьму у них ні копійки і це принципово в першу чергу для мене самої. І сподіваюсь, що мій проєкт буде мати успіх і віддачу, щоб я могла перейти на вільний хліб.

У вікнах горить світло, а отже батьки вже вдома і я дійсно цьому радію. Останнім часом ми так рідко вечеряємо разом і мені цього не вистачає. Незважаючи на роботу, вони завжди знаходили час, щоб провести його зі мною. З теплотою згадую часи, коли я була просто коханою донечкою, як вночі вони клали під подушку подарунки від Святого Миколая, думаючи, що я сплю, як разом їздили в парк розваг та катались на всіх без розбору атракціонах, поки тата не починало нудити. Я й досі посміхаюсь від згадки про наші Різдвяні посиденьки, коли ми сотий раз дивились “Один вдома” та пили какао із зефірками. 

Я вдячна їм за можливість, якої не мають інші, але все ж таки прагну знайти свій шлях і він буде таким, яким я його прокладу сама, з втратами та здобуттями, помилками та перемогами.