Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

Сім років тому

— І коли він мені сказав, що я малий шмаркач, то я замахнувся на нього кулаком і як вдарив йому прямо в око, — захопливо розповідав мій однокласник Костя.

Я закотила очі та сперлася щокою на свою руку, продовжуючи жувати жувальну гумку з чорничним смаком. Поглядом знайшла свою подругу, що заворожено дивилася на Костю та вражено відкрила рота, слухаючи його історію. І поки він хизувався тим, що нібито на днях побив якогось головного з компанії поганих хлопців на районі, я мало не засміялася. Треба бути ідіоткою, щоб повірити в таке, але Софію ця розмова, здається, вразила. Як же мені набридли оці всі хлопчики-однолітки, що хочуть здаватися крутими. І поки дівчата у школі сохли за такими поганцями, я мріяла про щось серйозне та справжнє.

Від думок мене відірвав рингтон мобільника. Я закотила очі, коли на екрані висвітлилося "Мама".

— Слухаю, — пробурмотіла я та підвелася з лавки.

— Де ти, Мелісо? — суворо спитала вона. — Ти мала ще дві години тому повернутися зі школи.

Я відійшла трохи далі, щоб однокласники не чули моєї розмови з матір'ю.

— Ми з друзями вирішили ще трохи погуляти, — відповіла я. — Сидимо в парку.

— Хутко повертайся додому! Зараз же.

— До чого така спішка? Щось сталося?

— Ангеліна повідомила, що сьогодні на вечерю прийде її хлопець.

— Та невже? — я присвиснула. — Вона нарешті познайомить вас зі своїм ботаном? Безперечно це буде дуже весела та цікава вечеря. Ем... Можна я не прийду? Не дуже хочеться знайомитися з такими розумниками.

— Ох, перестань. Я не маю сили слухати тебе. І з чого ти взагалі взяла, що він ботан? Якщо хлопець розумний, хороший та милий, то це навіть краще, аніж різні покидьки.

— То можна я не прийду? — знову повторила я.

— Не сперечайся зі мною, Мелісо. Зараз же повертайся додому! Мені ще потрібно, щоб ти допомогла розкласти на столі.

— Нехай твоя улюблена старша донечка тобі допомагає, — буркнула я та насупилася.

— Все! Я чекаю тебе.

Вона вимкнула дзвінок, а я розчаровано застогнала та підняла голову до неба. Ну, чому завжди все так? Мене просто не люблять в нашій сім'ї. Бути ізгоєм та неулюбленою дитиною — це повний відстій.

Я підійшла до лавки й схопила свій рюкзак. Помітила, що усі друзі подивилися на мене.

— Мені час додому, — сказала я, закинувши рюкзак на плечі. — Побачимося завтра.

— Я проведу тебе! — раптом заговорив Назар.

Він мило усміхнувся мені, а я ж скривилася. Вже давно помітила, що цей хлопець якось по-особливому ставився до мене, але мені таке не дуже подобалося.

— Не треба! — буркнула я і помахала рукою на прощання. — Бувайте!

Я витягнула з кишені спортивної куртки свої навушники та швидко наділа їх на вуха, вмикаючи свою улюблену музику на телефоні. Я любила це. Могла годинами лежати на ліжку з навушниками у вухах. Це був мій спосіб втекти від реальності. Я кивала головою в такт пісні Брітні Спірс, прямуючи вперед. Дорога додому не була довгою, але мені не хотілося, щоб вона швидко закінчувалася. Я опустила голову, глянувши на свої чорні кросівки. Так сильно задумалася, що не помітила, як зайшла в когось. Я скрикнула від несподіванки та відскочила назад. Налякано подивилася на молодого хлопця, що стояв у білій сорочці з букетом квітів у руках та великим подарунковим пакетом. Я швидко зняла навушники та оглянулася по сторонах. Ми були неподалік від воріт дому моїх батьків.

— Ох, вибач, — почав говорити хлопець. — Ти не вдарилася? Мабуть, мені треба було зупинитися трохи далі.

Я здивовано завмерла, дивлячись на нього. Він був високим, трохи підкачаним з дуже красивими рисами обличчя та неймовірного коричневого відтінку очима. Незнайомець легко усміхнувся мені та поправив окуляри на переніссі. Я не могла й слова вимовити, а просто стояла та витріщалася на нього, наче ідіотка.

— Все добре? — спитав він, усміхнувшись так широко, що було видно його ідеально рівні білі зуби. — Ти, здається, шокована.

— Я в нормі, — тихо пробурмотіла, намагаючись отямитися.

Він легко провів вільною рукою по своєму волоссі, поправляючи його. Я заворожено спостерігала за ним. Боже, він такий красивий! Я ніколи ще раніше не бачила настільки привабливих хлопців. Серце пропустило декілька ударів, коли наші погляди знову зустрілися. Навіть ці окуляри в товстій оправі не змінювали того факту, що він був надзвичайно симпатичним. Він раптом примружив очі та схилив голову вбік, розглядаючи мене.

— Я знаю тебе, — сказав хлопець. — Ти ж Меліса, так?

Те, як солодко з його вуст пролунало моє ім'я, змусило моє серце битися швидше. А потім я здивовано ахнула, коли зрозуміла, що він щойно назвав мене на ім'я. Незнайомець засміявся і раптом простягнув мені свою руку.

— Я Макар, — сказав він. — Хлопець Ангеліни. Вона показувала мені раніше твоє фото, тому я і впізнав тебе.

Здавалося, що в цей момент моє серце розбилося вщент. І тільки з'явилася людина, що змусила мене на коротку мить відчути ті особливі метелики в животі, як моя сестра вкотре усе зруйнувала.

— Приємно познайомитися, — пробурмотіла я, ховаючи свою руку.

Мені не хотілося торкатися його, бо це б точно викликало у мені хвилю нових особливих емоцій.

— Мабуть, не дуже, — сказав він, кивнувши головою на свою руку, що досі висіла в повітрі.

— Ні, це... Просто не хочу торкатися тебе, — мовила я.

Він знову засміявся, а мені хотілося вдарити себе рукою по чолі. Ох, варто заткнутися та не говорити таких дурниць.

— Любиш синій? — раптом спитав Макар. Я трохи розгублено подивилася на нього. — Твоє волосся.

Я швидко провела руками по синіх пасмах, які защепила сьогодні зранку. Їх було всього чотири штуки, але мені подобалося, як синій поєднувався з моїм натуральним кольором волосся.

— Воно несправжнє, — тихо сказала я. — Це штучні пасма.

— Тобі личить.

— Дякую.

Я трохи засоромлено усміхнулася, бо ніхто ще ніколи раніше не робив мені хоча б мінімальних компліментів. Їх завжди сповна отримувала моя сестра, але точно не я.

— А чому ти не заходиш у будинок? Чого стоїш тут?

Хлопець опустив погляд на годинник, що був на його руці. Він трохи насупився, а тоді знову глянув на мене.

— Ще нема шостої вечора, — пояснив Макар. — Не люблю запізнюватися, але занадто швидко приходити теж не дуже гарно, як на мене. Вирішив трохи почекати.

— Я впевнена, що вони не проти, якщо ти зайдеш швидше. Батьки чекають тебе.

Хлопець кивнув головою. Його погляд чомусь зупинився на моїх руках, в яких я міцно тримала свій телефон. Він трохи нахилив голову в мою сторону, прислухаючись.

— Що це у тебе грає? — спитав Макар. — Брітні Спірс?

— О, я... Я люблю її пісні.

Я швидко вимкнула музику, бо навіть не зрозуміла, що весь цей час вона гучно лунала з навушників. Переднє пасмо мого волосся повисло перед моїми очима. Я знервовано заправила його собі за вухо, а коли підняла погляд, то помітила, що Макар уважно спостерігає за мною. Якесь дивне тепло з'явилося в животі, а мої щоки, здається, засоромлено почервоніли.

— Я трохи здивована, якщо чесно, — тихо зізналася. — Зі слів сестри мені здавалося, що ти інший.

— Ти думала, що я буду страшненьким, миленьким та хорошеньким ботаном.

— Ні, я...

— Ти так думала! — Макар показав пальцем на мене, усміхаючись. — Я впевнений у цьому.

— Гаразд, — здалася я. — Так, я думала, що ти будеш менш привабливим.

— Чи означає це, що я сподобаюся твоїм батькам? — спитав він. Я знизала плечима. — Принаймні, серце молодшої сестрички я уже підкорив.

Макар сказав це жартома, але для мене, схоже, це стало реальністю. Я ніколи не думала, що хтось зможе зачепити мене так сильно з першого погляду.

Хлопець відвів погляд і знову глянув на свій годинник.

— Ура! Уже нарешті шоста. Думаю, що ми можемо йти.

— Так, звісно.

Я напружилася та непомітно вдихнула, намагаючись заспокоїтися й перебороти свої емоції всередині. Хіба можливо закохатися у когось з першого погляду?

Коли ми майже підійшли до входу, то я помітила, що з будинку вибігла усміхнена Ангеліна. Вона кинулася йому на шию, міцно обіймаючи. Я трохи відійшла та сильно стиснула телефон у своїй руці. Мені не хотілося дивитися на них, але цікавість мучила мене. Я просто стояла та витріщалася з-під чола. Після коротких обіймів Ангеліна мило усміхнулася Макару. Він передав їй букет квітів. Вона вражено охнула та опустила своє обличчя до троянд, вдихаючи їх запах. Потім дівчина встала навшпиньки й потягнулася до його губ. Ангеліна щось прошепотіла йому та ніжно поцілувала. Я відвела погляд, бо мені не хотілося дивитися. Чомусь стало неприємно, тому я просто попрямувала до будинку, залишаючи їх. Одразу ж зустрілася з невдоволеною матір'ю, яка тихо насварила мене, бо я надто пізно повернулася додому. Як же це все дістало! Хотілося просто кудись зникнути. Ну, або ж зачинитися у своїй кімнаті та нікуди не виходити. Я помила руки, а після цього допомогла мамі розкласти на стіл тарілки зі стравами. Якраз у цей момент тато спустився з другого поверху. Він тепло усміхнувся мені та легко обійняв однією рукою. Я ж притулилася ближче до нього, адже інколи мені здавалося, що в нашій сім'ї мене любить лише він. Бабуся весь цей час невдоволено дивилася на мене, сидячи на своєму місці за столом. Її погляд пройшовся моїм тілом, зупиняючись на рваних джинсах. Вона похитала головою, але як тільки побачила Ангеліну, то вираз її обличчя одразу ж змінився. Вона мало не засяяла, коли ще й Макар увійшов у кімнату. Розпочалося довге і нудне знайомство. Хлопець розповідав про себе та роздавав усім подарунки, що здивувало мене.

— З Мелісою ми вже познайомилися на вулиці, — сказав він і передав мені невеличкий подарунковий пакет бордового кольору. — Це тобі.

— Що це? — дещо розгублено спитала я, бо не очікувала, що хлопець сестри потурбується ще й про мене. Я витягнула з пакета красиво упаковану пляшечку парфумів. — Ох, дякую. Це дуже приємно.

Ангеліна раптом голосно засміялася. Вона відкинула своє довге каштанове волосся з плечей, глянувши на мене. Я з нерозумінням дивилася на неї у відповідь. Сестра перевела погляд на свого хлопця.

— Ти купив їй парфуми? — з докором спитала вона, піднявши одну брову. — Та ще й такі дорогі, Макаре! Вона не любить усі ці дівчачі штучки, а ще ніколи не користується парфумами. Мелісі більше б сподобалося, як би ти подарував їй якийсь дешевий плеєр чи навушники.

— Я не знав, — спантеличено сказав Макар. — Думав, що...

— Все добре! — різко мовила я, не відриваючи свого погляду від сестри. — Мені сподобалося. Це тепер будуть мої улюблені парфуми.

Сестра хмикнула, склавши руки на грудях. Її світло-карі очі примружилися. Мама запросила нас усіх за стіл. Так вийшло, що мені довелося сидіти навпроти Ангеліни та Макара. Не дуже хотілося спостерігати за їхніми милими поглядами, але у мене не було вибору. Вони розповідали, як познайомилися в університеті. Виявилося, що хлопець на два роки старший за мою сестру, що означало, що йому вже майже двадцять три. Я насупилася, бо навіть не думала, що між нами аж вісім років різниці. І поки Макар з захватом дивився на мою сестру, я не могла відвести від нього свого погляду. Щось неприємне вкололо в самісіньке серце, коли я помітила, як його рука зі столу опустилася вниз. Впевнена, що він поклав її їй на коліно, або ж трохи вище під спідницю. Дивлячись, як сестра засоромлено закусила нижню губу, можна стверджувати, що я таки мала рацію. Вечеря затягнулася більш як на дві години. Я вже знудилася тут сидіти. До того ж мені страшенно хотілося сховатися у своїй кімнаті та понюхати запах парфумів. Сестра казала правду. Я не любила косметику, тому рідко робила собі макіяж, а ще чомусь терпіти не могла будь-які запахи. Мені просто не подобався жоден парфум.

Макар раптом підвівся, і як я зрозуміла, він уже збирався повертатися додому. Батьки теж піднялися, щоб провести його на вулицю. Я бачила, що він справив на них приємне враження. Вони безперечно були в захваті від нього. Я подумала, що мені теж варто провести його, тому попрямувала за ними.

— Дякую, що прийняли мене, — заговорив Макар, прощаючись з усіма. — Мені було приємно нарешті з вами познайомитися. В Ангеліни справді неймовірна сім'я.

— Сподіваюся, що зовсім скоро ми ще і з твоїми батьками познайомимося, — милим голосом сказала мама.

— Так, звісно! Вони готові прийняти вас наступного тижня у себе. Ми чекатимемо вас усією сім'єю.

Макар швидко обійняв мою маму на прощання, потиснув руку батькові та підійшов до мене. Я трохи напружилася, адже він був таким високим проти мене. В горлі стало сухо, тому я важко ковтнула та підняла на нього свій погляд.

— Радий був познайомитися, Ліссі, — сказав він і легко обійняв мене, поклавши свої руки на мої плечі.

Я здригнулася від цього ніжного дотику, від приємного чоловічого запаху, що вдарив у ніс та від невідомих відчуттів, що з'явилися всередині. Він так ніжно назвав мене "Ліссі", як ніколи ніхто раніше. Макар швидко відсторонився від мене. Ангеліна міцно схопила його за руку та повела до воріт. Я ще деякий час дивилася їм услід збентежена, ошелешена та шокована усім тим, що щойно відбулося зі мною. А якщо точніше, то найбільше мене спантеличила реакція мого тіла та мого серця на цього хлопця. Я помітила, що вони почали цілуватися одразу ж біля воріт. Всередині неприємно занило, адже це було пряме нагадування, що Макар для мене під забороною. Він належить сестрі, і ніколи не буде моїм. Як би сильно цьому не суперечило моє серце, але це правда. Я сумно усміхнулася та швидко піднялася до себе в кімнату. Втомлено сіла на своє ліжко та розпакувала парфуми. Це була красива синя баночка з золотим ковпачком. І коли я вдихнула цей злегка цитрусовий аромат амбре, то мої очі несвідомо закотилися від задоволення. Це були саме ті парфуми, які я завжди шукала. І я вже знала точно, що вони стануть моїми улюбленими.