Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

Усю ніч я провела біля вікна з келихом вина. Я думала, що зможу розібратися у собі, але ще більше заплуталася. Зранку прокидатися було надто складно. До того ж тривожив нестерпний головний біль. Мабуть, не варто було пити алкоголь, але ж я всього лише хотіла заспокоїтися. Офісна робота вимагала дотримання певного дрес-коду. Я відчинила шафу та почала розглядати свої речі. Восени на вулиці завжди було холодно, а сьогодні ще й дощило. Я вирішила вдягнути чорні класичні штани й такого ж кольору блузку. Своє волосся я стягнула у високий хвіст, а також зробила легкий макіяж. На годиннику вже було трохи далі за восьму, тому я швидко накинула на себе коричневий тренч і вибігла з квартири, тримаючи в руках сумку. Коли вийшла на вулицю, то в лице одразу ж вдарив неприємний вітер, змішаний з краплями дощу. Я скривилася і розкрила парасолю. На щастя, додумалася взяти її. До місця роботи мені потрібно йти приблизно двадцять хвилин, але я вирішила ще забігти до своєї улюбленої кав'ярні, як робила це кожного дня.

— Дякую! — мовила я до чоловіка, що вирішив притримати для мене двері в кав'ярню.

Я склала свою парасолю та важко видихнула, коли помітила доволі велику чергу біля бару. У мене було ще двадцять хвилин до початку робочого дня, тому я таки вирішила купити собі каву. Я стала одразу ж за якимсь високим хлопцем у чорному пальті. Витягнула свій телефон, щоб написати подрузі. З Софією ми спілкувалися кожного дня. Вона теж була дизайнером інтер'єру, але їй пощастило трохи більше, адже подруга працювала в найкращій архітектурній компанії нашого міста. Колись і я намагалася влаштуватися туди, але вони відмовили мені. Софія, здається, була задоволена своєю роботою. Ще б пак! Кожен нормальний дизайнер хотів би там працювати. Вона ще не знала про те, що моїм новим босом виявився... О, Боже! Так-так! Це саме той хлопець, в якого я весь цей час була закохана. Яка іронія! Я голосно фиркнула, але одразу ж замовкла, коли згадала, що перебуваю в людному місці. Я швидко написала Софії з пропозицією зустрітися після роботи.

— Вибачте, але у нас сьогодні нема пончиків, покритих мигдальною стружкою, — заговорила офіціантка до широкої спини переді мною. — Можу запропонувати вам з шоколадною глазур'ю. — Чоловік щось сказав, але я не змогла розібрати. — У такому випадку ви можете обрати будь-який круасан, або ж...

Я закотила очі, коли вона почала перелічувати йому все меню їхньої кав'ярні. Він ще й далі перебирав. Спочатку я глянула на годинник, що показував уже майже дев'ять. Потім оглянулася назад, помітивши за собою вже доволі велику чергу. Я не витримала та сильно вдарила чоловіка перед собою в плече.

— Агов! Може, тут ще й інші люди є? — обурилася я. — Ви затримуєте чергу!

Чоловік обернувся до мене обличчям, а я мало рота не відкрила, коли побачила перед собою Макара. Я різко забрала свою руку та знервовано відійшла на декілька кроків.

— Хороший удар, Мелісо, — пробурмотів він. — Якщо чесно, то я не думав, що ти з тих сварливих жіночок. — Макар відвернувся від мене та глянув на офіціанту. — Лише еспресо, будь ласка.

Він розрахувався карткою та трохи відійшов, очікуючи своє замовлення. Я ж підійшла ближче до стійки.

— Середнє лате та один пончик з шоколадною глазур'ю, — замовила я, усміхнувшись. — З собою.

Офіціантка швидко прийняла моє замовлення. Краєм ока помітила, як Макар забрав свою каву, але чомусь не поспішав виходити з кав'ярні. Я почала стукати ногою по підлозі в очікуванні свого замовлення. Дивне відчуття з'явилося всередині. Я знала точно, що він спостерігає за мною. Це насторожувало. Та все ж я повільно попрямувала в його сторону та зупинилася навпроти Макара. Він зацікавлено глянув мені в очі.

— Еспресо, — сказала я, кивнувши головою на стаканчик в його руці. — Не здивована, що ти п'єш саме таку гірку та чорну каву, як і твоя душа.

— Вау! — мовив він, посміхнувшись. — Люблю чорний.

— Ох, я навіть не сумнівалася! І чому це ти тут стоїш, а не поспішаєш на роботу?

Макар опустив погляд на свій ручний годинник. Потім він знову глянув на мене.

— Маю ще п'ять хвилин.

— Точно! — Я показала пальцем на нього. — Здається, ти колись казав, що запізнюватися — це погано, але і приходити раніше теж не надто гарно.

Він кивнув головою та відвів погляд до дверей. Я підійшла ще трохи ближче до нього, тримаючи свою сумочку обома руками.

— Навіщо ти повернувся? — спитала я, примруживши очі.

— Хіба це не те, чого ти хотіла, Мелісо? — спитав він.

— Що? — Знервовано засміялася. — Я навіть не згадувала про тебе цих сім років. Ти для мене ніхто!

— Це дуже добре. Власне, це те, чого я вимагаю від тебе.

— Не згадувати минуле?

— Саме так! Я всього лише твій начальник.

— Жахливий начальник, — тихо буркнула я.

— Дякую за комплімент. — Макар махнув рукою у сторону стійки. — Здається, це твоє замовлення.

Я роздратовано закотила очі, а тоді поспішила забрати свою каву та пончик. Як же цей Макар мене тепер бісить! Коли я повернулася зі своїм замовленням у руках, то його вже не було. Він встиг вийти з кав'ярні. Я знову роздратовано закотила очі, коли зрозуміла, що мені доведеться бігти під дощем, бо я не зможу розкрити парасолю через те, що обидві мої руки зайняті.

Якось я все ж добралася до офісу. Швидко забігла в ліфт, тримаючи в руках стаканчик з кавою та паперовий пакет з пончиком. Мені страшенно хотілося їсти, адже я навіть не встигла поснідати. Швидко зробила ковток гарячої кави, намагаючись зігрітися після холодного дощу. Коли вийшла з ліфта, то відразу побачила Макара, що стояв біля столу Каті.

Я тихо пробурмотіла "Доброго ранку!", а тоді попрямувала до свого місця.

— Ось! — раптом сказав Макар, тикнувши на мене пальцем. — Запізнилася!

Я трохи розгубилася, бо зовсім не очікувала такого від нього. Він сам заговорив мене в тій кав'ярні. Мій погляд знайшов годинник на стіні, що показував лише дві хвилини по дев'ятій.

— Порушення основного правила нашого офісу, — продовжив говорити Макар. — Значить, додаємо штрафних тридцять хвилин до загального робочого дня.

— Ви жартуєте? — здивувалася я. — Це... Це всього лише дві хвилини!

— Але це не змінює того факту, що ви запізнилися, Мелісо. — Макар зупинився біля мене. — Можете виключити цих тридцять хвилин зі своєї обідньої перерви.

Він пройшов повз, впевнено прямуючи до свого кабінету. Я міцно стиснула зуби, стримуючи злість. Роздратовано підійшла до свого робочого місця та взялася знімати тренч. Помітила, що Катя прямує в мою сторону.

— Я попереджала тебе, — одразу ж почала вона. — Це Анатолій Іванович міг закривати очі на твої запізнення, але цей... Він не такий добрий, як наш старий начальник.

— Цей Макар Вікторович — рідкісний покидьок! — сказала я, не приховуючи своєї злості. — Ти навіть не уявляєш, як сильно він мене дратує одним своїм виглядом.

— Ну, мені здається, що він симпатичний.

Я закотила очі та втомлено сіла на стілець. Голова розколювалася від різкого болю, що тепер став лише сильнішим. Моя рука потягнулася до стаканчика з кавою і я зробила добрячий ковток.

— Ти ще щось хотіла? — спитала я, глянувши на дівчину.

— Бос сказав, щоб завтра о дев'ятій усі вже були, бо має відбутися якась важлива нарада. Не запізнися.

— Спробую. Сподіваюся, що завтра вже ніякий ідіот не затримає мене в кав'ярні.

Катя легко усміхнулася та почала розповідати мені про свою вагітність. На п'ятому місяці її живіт уже був добряче помітним. Скоро вона планує піти в декрет, тож у нашому офісі на деякий час з'явиться нова секретарка. Здається, я таки не побачу її, бо Макар скоро доведе мене до точки кипіння. Я просто таки звільнюся звідси!

Краєм ока я помітила, що до нашого офісу увійшов якийсь чоловік. Мабуть, один з клієнтів. Катя одразу ж провела його до Ілони, що також була дизайнером інтер'єру. Я деякий час спостерігала за її роботою. Ми з нею ніколи не ладнали, бо вона занадто високої думки про себе. Я вирішила розібратися з документами на своєму ноутбуці, але раптом до мене підійшла Катя.

— Макар Вікторович хоче, щоб ти зайшла до нього.

— Що йому треба? — буркнула я, насупившись. — Я зайнята.

— Годі, Мелісо! Не поводься так, наче ти маленька дитина. Слухатися свого начальника — це твоя робота.

— Моя робота — це розробляти дизайни, а не займатися різною дурнею. Мені вистачило вчорашніх звітів, Катю!

Я глибоко вдихнула та видихнула, намагаючись заспокоїтися. Потім я все ж заспокоїлася та попрямувала до кабінету Макара. Швидко постукала у двері й увійшла всередину. Помітила його на кріслі, що стояло одразу ж за великим дерев'яним столом.

— Ви кликали? — спитала я, опустивши руки.

— Так, Мелісо. Сідай! — Макар махнув рукою на вільний стілець перед ним. — Є для тебе завдання.

Я повільно підійшла та опустилася на стілець. Якась дивна напруга з'явилася у цьому кабінеті. Нещодавно тут зробили ремонт для нового начальника, тому я не зовсім звикла до цього темного інтер'єру.

— Яке завдання? — нетерпляче поцікавилася я. — Сподіваюся, що це не будуть звіти по проєктах.

— До речі, я їх переглянув, — почав Макар. — У тебе непогані роботи. Власне, тому я й вирішив дати тобі цей проєкт.

Я легко усміхнулася в очікуванні. Макар передав мені великий аркуш А3 з плануванням якогось будинку.

— Мій друг з Канади купив тут будинок, — сказав хлопець. — Без ремонту. Йому потрібен проєкт дизайну кожної кімнати, коридору, тераси — повністю всього.

— Це багато роботи, — тихо мовила я, дивлячись на цей план. — Тут два поверхи.

— Він не поспішає.

— А як мені з ним зв'язатися? — спитала я, глянувши на Макара. — Треба багато чого уточнити, враховуючи кольорову гаму, розміщення електропроводки та все інше.

— Роби так, як вважаєш за потрібне, — відповів він та байдуже знизав плечима. — Усі питання будеш узгоджувати зі мною. Він за кордоном, тому не зможе контактувати з тобою.

— Я не можу так працювати! Є певні правила. Обговорення проєкту з замовником — це основне з них.

— Мелісо, уяви, що це твій дім. Створи дизайн будинку своєї мрії. Впевнений, що всі залишаться задоволеними. До того ж він готовий дуже багато заплатити за цей проєкт.

Я трохи насупилася, бо таке замовлення здалося мені дивним, але і подобалося водночас. Розробити повністю дизайн усього будинку — це абсолютно новий рівень! Я не можу втратити таку можливість. Якщо я колись таки звільнюся звідси, то такий проєкт буде перлиною у моєму портфоліо.

— Добре, — погодилася я та легко усміхнулася. — Це буде цікаво.

— Безперечно, — погодився Макар. — Ти можеш повертатися до своєї роботи. План візьми з собою, а усю іншу інформацію я надішлю тобі на пошту.

Я кивнула головою та підвелася зі стільця. Обережно взяла план і повільно попрямувала до дверей. Уже біля них я зупинилася, оглянувшись на Макара.

— Чому ти обрав саме мене для цього проєкту? — поцікавилася я. — В офісі є багато талановитих дизайнерів.

Макар відірвався від свого ноутбука та уважно подивився на мене. Я трохи напружилася від його погляду.

— Бо я так хочу, — холодно сказав він.

— Це не відповідь!

— Добре. — Макар розслаблено відкинувся на спину крісла. — Мені подобаються твої роботи.

— І все? — підозріло спитала я.

— А що ще може бути?

— Не знаю. Може, ти хочеш підставити мене?

Макар раптом голосно засміявся. Я ж завмерла на місці, тримаючись за ручку дверей.

— Ми працюємо в одній компанії, Мелісо. Усі наші справи — спільні. Підставивши тебе, я так само підставляю себе. І навпаки. Ми повинні довіряти одне одному.

— Довіряти? — перепитала я. Тепер уже мені хотілося сміятися. — Ти — остання людина на цьому світі, якій я могла б довіритися.

— У тебе не буде вибору, Мелісо.

— Я його знайду. Не сумнівайся.

Я відчинила двері та вийшла з кабінету Макара. Колись я повірила йому, але він одним своїм вчинком розбив моє серце. Тепер я більше ніколи не довірюся йому знову.