Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

Я роздратовано видихнула, коли стикнулася з оголошенням на дверях своєї улюбленої кав'ярні. Виявляється, у приміщенні відсьогодні розпочався ремонт. Серйозно? Хто взагалі восени цим займається? Упустимо той момент, що скоро наш офіс теж буде оновлений за моїм дизайном. Я глянула на свій ручний годинник, який показував половину дев'ятої. Чудово! У мене ще є тридцять хвилин до робочого дня, а це означає, що я встигну забігти до кав'ярні на сусідній вулиці. Я сильніше закуталася у своє коричневе пальто від холодного вітру. Пощастило, що не було дощу, враховуючи, що я забула зранку схопити парасольку. Я швидко перейшла дорогу на пішохідному переході та попрямувала в іншу сторону від офісу. До найближчої кав'ярні потрібно було йти приблизно десять хвилин. Я засунула руки в кишені, щоб хоч якось зігрітися. Сьогодні на вулиці занадто холодно. Як тільки увійшла всередину теплого приміщення, то непомітно закотила очі від задоволення. Тут було так добре, що захотілося залишитися надовго з чашечкою кави у руках. Але на мене чекала довга і нудна робота в офісі з ненависним начальником. Я підійшла до барної стійки, щоб зробити замовлення з собою. Серед усіх напоїв у меню мене зацікавила ванільна кава, тому я обрала саме її. Відійшовши трохи в іншу сторону, я витягнула телефон, перевіряючи нові повідомлення та очікуючи своєї кави. Мою увагу привернув знайомий чоловічий сміх, що доносився із залу. Я напружилася, прислухаючись. Швидко кинула телефон в кишеню пальта і підійшла ближче до столиків. Одразу ж побачила світлу голову Артура, що сидів спиною до мене. Його руки були простягнуті вперед до красивої брюнетки, що сиділа навпроти нього. Я відійшла трохи в іншу сторону, щоб поспостерігати за ними збоку. Хлопець мило усміхався дівчині, а вона щось захопливо говорила йому. Я помітила, як він своїми пальцями погладжував її руки, поки дівчина під столом водила своєю ногою по його штанині. Я скривилася, адже це було так вульгарно. Мої руки мимовільно стиснулися в кулаки. Я помітила, як Артур підніс долоню дівчини до своїх губ, залишаючи на її шкірі легкий поцілунок. Я ж здригнулася від огиди. Звісно, знала, що цей хлопець зраджує Ангеліні, але щоб так відкрито та серед білого дня... Це вже занадто. Я не витримала та підійшла ближче до них, посміхнувшись.

— Як мило! — пробурмотіла я, дивлячись на Артура. Від одразу ж напружився, коли побачив мене. — Не очікувала тебе тут побачити з... подругою?

— О, я його дівчина! — сказала брюнетка, усміхаючись.

— Справді? — Я вдала, що здивувалася. — І скільки часу ви вже таємно разом?

Дівчина трохи насупилася, дивлячись на мене. Мабуть, вона спочатку подумала, що я — просто стара знайома її хлопця.

— Мелісо! — пригрозив Артур, дивлячись на мене.

— А що не так? — спитала я та знизала плечима. — Як там Аліса? Як Ангеліна? Чи ти вже, мабуть, забув про те, що у тебе є донька та вагітна дружина?

Та дівчина здивовано ахнула та різко забрала свої руки. Вона таким поглядом подивилася на Артура, наче мої слова їй щойно розбили серце. Здається, вона не знала про його сімейний статус.

— Ти... Ти одружений? — спитала брюнетка, ледь стримуючи сльози.

— Так! — відповіла я замість нього. — А ще в Артура уже достатньо доросла донечка та скоро буде ще одна дитина. Мило, еге ж? Такий молодий батько.

Я нещиро усміхнулася, а дівчина раптом різко підвелася зі стільця. Вона швидко схопила своє брендове пальто та дорогезну сумочку, а тоді побігла на вулицю.

— Це тимчасово, Юліано! Я скоро розлучуся! — закричав їй услід Артур, але вона навіть не хотіла його слухати.

— Як сумно! — пробурмотіла я, спостерігаючи за його розчарованим виразом обличчя.

Хлопець раптом підвівся і так міцно стиснув мою руку, що я аж скривилася від болю. Він потягнув мене на вулицю, а коли за нами закрилися двері, то зупинився впритул. Я напружилася від його різкого погляду. Здавалося, що він готовий вбити мене на місці.

— Відпусти! — прошипіла я, намагаючись забрати свою руку. — Мені боляче.

— Якого біса, Мелісо?! — закричав він, ще сильніше стискаючи моє зап'ястя. Його обличчя почервоніло від злості. — Чому ти постійно лізеш не у свої справи? Ідіотка!

— Не у свої справи? — перепитала я, намагаючись ігнорувати біль в руці. — Ти знущаєшся? У тебе донька вдома та вагітна дружина, а ти ходиш на побачення з якимись дівками! Тобі не соромно, Артуре?

— Ти не розумієш! — заричав він мені в обличчя. — Мене вже дістала ваша сімейка. Я кохаю Юліану.

— Так само як раніше ти кохав Ангеліну?

— До чого тут твоя довбана сестра? Мене вже нудить від неї! Думаєш, я одружився б з нею, якби вона не була вагітною? Та ніколи! Ми просто розважалися, а потім вона залетіла.

— Мовчи! — різко сказала я. — Ти не маєш права говорити так про свою дружину.

— Маю! — Артур так міцно стиснув мою руку, що на моїх очах уже виступили сльози. — Твоя сестра зруйнувала усе моє життя тоді, коли народила Алісу. Я ненавиджу їх обох.

— Ти такий нікчемний. Боже, як?! Як Ангеліна взагалі могла закохатися в тебе?

— Заткнися! Твоя дорогенька сестричка повелася на мої гроші.

— Точніше на гроші твого батька, який відрікся від тебе. Цікаво, чому він зробив це? Ох, мабуть, через те, що ти такий жалюгідний виродок! — ледь не виплюнула я. — І якщо ти так сильно ненавидиш свою дружину та доньку, то чому не кинеш їх?

— Тебе це не стосується! — крізь зуби процідив Артур.

— Може, тому, що твій батько утримує вашу сім'ю? Так, я знаю про те, що твій татусь дає гроші Ангеліні та Алісі, але не тобі. Ти ж лише користуєшся ними, щоб водити своїх повій в ресторани! Впевнена, що Ангеліні це зовсім не сподобається.

— Ти мовчатимеш, Мелісо.

Він суворо подивився мені просто в очі. Я могла б злякатися його погляду, але дуже добре знала Артура. Він не зможе нічого зробити мені.

— Ти не змусиш мене.

— Вона не повірить тобі. — Артур задоволено усміхнувся. — Ангеліна ненавидить тебе.

І це було правдою. Усі мої намагання відкрити їй очі на Артура закінчувалися звинуваченнями у мою сторону, що я нібито заздрю їй і хочу зруйнувати її сім'ю.

— Сподіваюся, що колись Ангеліна побачить, який ти насправді та розлучиться з тобою.

— Більше ніколи, Мелісо, — почав погрожувати хлопець, — ніколи не підходь до мене! Інакше...

— Що? — сердито закричала я йому в обличчя. — Що ти мені зробиш?

— Я обіцяю, що...

— Якісь проблеми? — різкий тон Макара змусив Артура замовчати.

Я здивовано повернула голову в сторону, зустрічаючись поглядом зі знайомими темними очима. Що він тут робить? Я розгублено дивилася на нього, бо явно не очікувала побачити.

Він підійшов трохи ближче до нас. Я помітила, як його рука лягла на зап'ястя Артура, міцно стискаючи його. Той відпустив мою руку, і я полегшено видихнула. Швидко потерла своє зап'ястя, намагаючись зменшити біль.

— Все в нормі, — сказала я, спостерігаючи за тим, як сердито Макар дивився на Артура.

— Мені так не здається, — буркнув начальник та підійшов ближче до хлопця. Макар був трохи вищим, що давало йому певну перевагу. — Якщо ще хоч раз я побачу тебе біля неї, то зроблю так, що ти більше ніколи нікого не торкнешся. — Я помітила, що Макар так сильно стиснув руку Артуру, що той аж скривився від болю. — Ти зрозумів?

Артур швидко кивнув, і вирвався з хватки Макара. Він кинув на мене вбивчий погляд, а тоді пішов геть, вилаявшись собі під ніс. Я деякий час дивилася йому вслід, доки не помітила Макара перед собою. Він обережно торкнувся моєї руки та підняв її. Чоловік трохи відсунув рукав пальта, розглядаючи моє зап'ястя. Я легко здригнулася від ніжного дотику.

— Залишаться синяки, — тихо сказав Макар.

Він міцно стиснув губи. Здавалося, що чоловік готовий був побігти за Артуром, щоб... Щоб побити його через те, що той зробив мені боляче? Це трохи дивно, враховуючи, що Макар начебто ненавидить мене. Я відчула, що він почав великим пальцем легко погладжувати моє зап'ястя. Я уважно подивилася на нього, здивована такою ніжністю та турботою.

— Дякую, — мовила я та прочистила горло, щоб говорити впевненіше, — але я б і сама впоралася з ним.

— Знаю. — Макар легко усміхнувся мені. — Ти сильна дівчинка. Хто це був?

Чоловік пильно глянув мені в очі, наче чекав, щоб спіймати мене на брехні. Та я не збиралася брехати йому.

— Це чоловік Ангеліни, — відповіла я.

— Оцей? — Макар насупився. — Мені здавалося, що у неї кращий смак.

Я тихо засміялася, а тоді забрала свою руку. Усвідомлення того, що Ангеліна зараз з Артуром лише через те, що одного разу Макар кинув її, нахлинуло на мене наче велика хвиля розчарування.

— Вона нещаслива з ним, — тихо мовила я, обійнявши себе руками. — Він постійно зраджує їй, а вона вірить йому, як остання ідіотка. Артур навіть доньці не приділяє увагу, а Ангеліна ще й вдруге вагітна зараз.

— А що у тебе з ним? — поцікавився Макар.

Я трохи здивувалася, адже думала, що він буде більше розпитувати про сестру. Здавалося, що йому байдуже на неї, або ж він просто вдавав.

— У нас з самого початку не склалося. Він не подобається мені через своє ставлення до Ангеліни та Аліси. Я намагалася переконати сестру, що він не гідний її, але вона навіть не слухає мене. Щойно я застукала його на побаченні з іншою. На нього вдома чекають донька та вагітна дружина, а він безсоромно водиться з дівчатами.

— Це, мабуть, жахливо, — пробурмотів Макар.

— Але ти не кращий, — тихо прошепотіла я, опустивши голову. — За першої ж нагоди знайшов собі іншу.

Я глянула на Макара. Він дивився на мене напруженим поглядом, наче боровся з тим, щоб розповісти мені щось. Я з очікуванням вдивлялася в його обличчя. Він раптом похитав головою і мовчки увійшов у кав'ярню, залишаючи мене на вулиці. Я розчаровано видихнула, засунувши руки в кишені пальта, а тоді швидко попрямувала в сторону офісу.

Як тільки увійшла в офіс, то одразу ж попрямувала на своє робоче місце. Я зняла пальто та повісила його на вішак. Мій погляд опустився на зап'ястя, де були помітні червоні знаки. Схоже, справді залишаться синяки. Я легко водила пальцями по шкірі, уявляючи, що це знову руки Макара. Його дотики були такими приємними, що це лякало. Приблизно через десять хвилин я побачила його в офісі. Швидко глянула на годинник та помітила, що він трохи запізнився. Я стягнула рукави своєї сукні та зосередилася на екрані ноутбука. Помітила, що Макар чомусь зупинився біля мене. Він поставив поруч зі мною на столі стаканчик з кавою. Я здивовано підняла на нього свій погляд.

— Ти забула в кав'ярні, — пояснив він. — Я вирішив принести тобі.

— Дякую, — дещо розгублено відповіла я.

Начальник кивнув, легко постукав пальцями по моєму столі, наче думав про щось, а потім попрямував до свого кабінету. Моя рука потягнулася до стаканчика і я міцно охопила його своїми долонями, зігріваючись. Легка усмішка з'явилася на моєму обличчі, адже така турбота Макара була мені приємною. Серце глухо билося в грудях, коли я дивилася на цей стаканчик. Такий маленький, але все ж зв'язок між нами.

До кінця робочого дня я бачила Макара вкрай рідко. Він майже не виходив зі свого кабінету, а я ж займалася своїми проєктами. Як тільки настала шоста вечора, я вимкнула свій ноутбук та почала збиратися. Швидко вдягнула пальто і схопила свою сумочку. Мені хотілося якнайшвидше опинитися у своїй квартирі, щоб подумати про те, що тривожило мене. Я не могла ніяк зрозуміти своїх почуттів до Макара, а його поведінка лише заплутала мене. Попрощавшись з Катею, я вибігла з офісу. На вулиці на мене чекав сюрприз у вигляді сильного дощу. Я перевірила свою сумку на наявність парасолі, хоча добре знала, що не взяла її сьогодні. Мабуть, доведеться чекати, коли дощ трохи вщухне. Я обійняла себе руками та сховалася під накриттям. Стало неабияк холодно, але повертатися в офіс я не хотіла.

— Ти ще кудись йдеш? — раптом заговорив біля мене Роман.

Він витягнув свою парасолю, але зупинився біля мене, примруживши очі від дощу.

— Я чекаю, коли дощ вщухне, — відповіла я. — Не взяла з собою парасольки.

— У мене є! — Хлопець кивнув на парасолю у своїй руці. — Можу провести тебе додому. До того ж уже стемніло.

— Не треба, — заперечила я. — Сама дійду, або ж викличу собі таксі. Це близько.

— Я не приймаю відмов, Мелісо! — почав наполягати Роман, а я ж не знала, як культурно відмовити йому. — Ходімо!

Він розкрив парасолю та став під нею. Після цього хлопець відійшов до того місця, де падав дощ. Роман з очікуванням глянув на мене. Я трохи вагалася, адже мені не хотілося зближуватися з ним.

— Не можете попрощатися? — раптом буркнув Макар.

Я навіть не помітила, як він вийшов з офісу. Дивна напруга з'явилася між нами трьома.

— Пропоную Мелісі провести її додому, а вона відмовляється, — сказав Роман і тихо засміявся. — Вона така вперта. Не знаю, як вам працюється з нею?

Я трохи примружила очі, дивлячись на цього хлопця. Це він так перед начальством вирішив представитися добреньким? Сумніваюся, що Макар захоче Романа собі в друзі.

— Чудово нам працюється, — відповів чоловік і розкрив свою велику чорну парасольку. — Романе, тобі нема потреби чекати на Мелісу, бо я зараз відвезу її додому. Нам в одну сторону.

— О! — Хлопець дещо розчаровано глянув на мене. — Ну, тоді добре. До завтра!

— Бувай! — сказала йому я.

Дивне полегшення з'явилося всередині, коли Роман пішов геть. Та коли я помітила погляд Макара на собі, то ще більше напружилася.

— Ти ще довго збираєшся там стояти? — сухо спитав він.

— Доки дощ не вщухне, — відповіла я.

— Доведеться довго чекати.

— Я краще чекатиму до ранку, аніж сяду з тобою в один автомобіль.

Макар чомусь дивно посміхнувся, а я відвела погляд, склавши руки на грудях. Він раптом підійшов ближче до мене, накриваючи нас обох своєю парасолею. Це було дивно, адже ми й так стояли під накриттям.

— Тоді почекаємо вдвох, — сказав він, дивлячись мені в очі.

Я роздратовано видихнула і мало не засміялася йому в обличчя. Та він знущається з мене! То спочатку завалює роботою та ставиться до мене на роботі так, наче я порожнє місце, а тепер збирається стояти тут зі мною, доки дощ не зупиниться. І тільки я відкрила рота, щоб сказати йому щось колюче, як теплий погляд Макара змусив мене замовкнути.

— Ходімо, Ліссі! — спокійно сказав він і легко усміхнувся. — На вулиці холодно, а я не хочу, щоб ти захворіла.

— Ти хвилюєшся за мене? — підозріло спитала я.

— Не знаю. — Макар знизав плечима. — Це проблема?

— Так, це проблема! Бо ти... Ти не повинен бути зі мною таким нормальним.

— Чому? — дещо напружено спитав він.

— Бо твоя турбота змушує мене менше ненавидіти тебе, — відповіла я та чомусь відчула дурні сльози на очах.

— Тобі не обов'язково ненавидіти мене, Мелісо. Ми дорослі люди, і можемо розібратися з нашим минулим.

— Розібратися? Ти кинув мене тоді, коли був потрібен! — дорікнула я. — І ти теж ненавидиш мене.

— Я не хочу, але... — Макар замовк. — Годі про це! Ходімо. Я підвезу тебе додому.

Я висунула свою руку з-під накриття та помітила, що дощ уже майже перестав падати.

— Сама дійду! — буркнула я.

Я швидко спустилася сходами та впевнено попрямувала вперед, ігноруючи те, що Макар ішов слідом за мною. Дощ уже не був таким сильним, але дрібні краплі все ще падали мені на голову. Раптом я відчула міцну хватку на своїй руці. Приємне чоловіче тепло закутало мене у свої обійми. Я підняла погляд на Макара, дивлячись, як дрібні краплі стікають з його темного волосся. На декілька секунд ми, здається, загубилися в іншій реальності. Просто мовчки дивилися одне на одного, не в змозі відвести погляди.

— Уже пізно і темно, — почав Макар. — Буде погано, якщо ти підеш одна.

— Раніше тебе це не дуже хвилювало, коли ти додавав штрафні пів години до мого робочого дня, — пробурмотіла я.

— Сядь у мій автомобіль! — сказав чоловік своїм улюбленим тоном начальника, а тоді м'якше додав: — Будь ласка.

— Чому? — пошепки спитала я, дивлячись у його очі.

— Бо я так хочу, — просто відповів він.

Я декілька секунд уважно дивилася на нього. Це не була та відповідь, яку б мені хотілося почути, але його погляд був таким ніжним, як і колись давно. На мить мені здалося, що повернувся той чуйний та хороший Макар, якого я пам'ятала та любила по-справжньому.

— Добре, — все ж погодилася я.

Чоловік легко опустив свою руку до моєї долоні та міцно стиснув її. Дощ став сильнішим, тому мені довелося примружити очі, щоб побачити хоч щось. І тоді Макар швидко повів мене до автомобіля, тримаючи за руку. Я ж сильно тремтіла чи то від холодного вітру та дощу, чи то від його дотику і такої нестерпно болючої близькості.