Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

— Ох, перепрошую! — голосно сказала я, коли стукнулася з якимсь хлопцем біля ліфта.

Я так швидко зранку бігла до офісу, щоб випадково знову не зустрітися з Макаром, що не помітила, як зайшла в якогось чоловіка. Він притримав моє тіло руками, щоб я не впала. Я трохи напружилася від цього дотику та уважно подивилася в зелені очі незнайомця. Він був доволі симпатичний, з приємними та виразними рисами обличчя. Хлопець не надто високий, тому наші лиця були майже на рівні.

— Ви в порядку? — спитав він. Я кивнула головою, а хлопець забрав свої руки. — Тоді добре.

Я усміхнулася йому, поправляючи на собі піджак. Якраз у цей момент розсунулися двері ліфта, і хлопець махнув рукою, щоб я пройшла першою. Я повільно увійшла в ліфт та сперлася до стіни якомога далі від цього незнайомця. Мене дещо збентежила наша з ним несподівана зустріч. Я помітила, що він натиснув на кнопку одинадцятого поверху. Це здивувало мене. Я уважно подивилася на нього, а тоді перевела погляд на свій годинник. Ще навіть дев'ятої не було. Можливо, це клієнт? У цій будівлі було багато офісів, але я не думала, що він їде саме у нашу частину.

— Вам на який поверх? — спитав чоловік, дивлячись на мене.

— Той самий, що і вам, — відповіла я та швидко прочистила горло. — Одинадцятий.

— Чудово! — Хлопець усміхнувся мені. Деякий час ми їхали в тиші, а потім він спитав: — Ви працюєте тут?

— Ем... Так, я займаюся дизайном інтер'єру.

— А я працюю з різними компаніями та роблю їм рекламу.

— Типу піар-менеджер? — поцікавилася я.

— Щось таке, — відповів він і знову усміхнувся. — Якби я знав, що в цьому офісі працюють такі красиві дівчата, то раніше б з'явився тут.

Я косо подивилася на нього та невдоволено примружила очі. Мабуть, інші дівчата пищали б від таких слів, але мене таке чомусь роздратувало. Напевно, я просто не звикла до такої уваги від чоловіків.

— Багато дівчат на таке ведуться? — спитала я, засміявшись.

— Буває, — тихо мовив хлопець і знизав плечима. — Це було погано?

— Це було жахливо! — чесно сказала я. — Сьогодні вам не пощастило зі мною. Я не ведуся на такі словечка.

Помітила, що цей хлопець продовжував надто зацікавлено витріщатися на мене. Раптом на його обличчі з'явилася широка усмішка, від якої мені стало ніяково.

— Думаю, що навпаки, — сказав незнайомець. — Мені дуже пощастило зустріти саме вас.

— Ви мене не знаєте.

— Ми можемо познайомитися.

Він розвів руками, а я похитала головою. Так і хотілося усміхнутися, але я стримала себе. Якраз у цей момент ліфт зупинився на потрібному поверсі. Користуючись нагодою, я вистрибнула з нього та попрямувала в сторону свого робочого місця. Думала, що той хлопець кудись зникне, але він увійшов у офіс одразу ж за мною. Я помітила, що він зупинився біля Каті, яка провела його до кабінету Макара. Як я зрозуміла, начальника ще не було, адже хлопець зупинився, спершись до стіни. Я деякий час непомітно спостерігала за ним. Раніше в офісі ніхто з чоловічої статі не звертав на мене своєї уваги. Майже усі хлопці були зайняті, але і я була з тих дівчат, що за першого ж знайомства, давали зрозуміти, що не хочуть стосунків. Я ввімкнула свій ноутбук, але мої очі знову знайшли незнайомця. Він дивився на мене, тому я різко відвела погляд, втупившись в екран монітора. Відчула, що мої щоки трохи почервоніли від сорому. Краєм ока помітила на обличчі хлопця дурнувату усмішку. Він знав, що я спостерігала за ним весь цей час. Я побачила Макара, що увійшов у офіс. Мій погляд зупинився на ньому, а серце затріпотіло. З нашої останньої розмови в його кабінеті пройшло вже декілька днів. Цей чоловік знову був холодним до мене, навіть ще більше, аніж раніше. Здається, мої спроби звабити його зробили наші стосунки ще гіршими. На одну коротку секунду наші погляди зустрілися, коли він проходив повз.

— Доброго ранку! — прошепотіла я одними губами.

Макар лише кивнув головою, вітаючись. На його обличчі раптом з'явилася усмішка, коли він підійшов до свого кабінету. Помітила, що вони з тим хлопцем швидко потиснули один одному руки, а тоді зникли за дверима. Деякий час ніхто з них не виходив. Я вже навіть трохи напружилася, а цікавість мене розпирала. Якщо цей хлопець почне працювати у нас, то ще нескоро відчепиться від мене. Я бачила, що він зацікавився мною ще у ліфті чи навіть біля ліфта. Це дивно... Я важко видихнула та почала займатися своїми проєктами. Роботи було багато, а ще я розуміла, що скоро Макар уже вимагатиме від мене готових дизайнів. Я так втомлювалася на роботі, що мені зовсім не вистачало сил займатися цим ще й вдома. До того ж у мене цілих два проєкти та ще й повністю інтер'єр усього будинку. Я навіть не зізнавалася, що ще поки не починала працювати над дизайном офісу. Він був лише на початкових етапах. Гучний сплеск долонями змусив мене відірватися від свого ноутбука. Я здригнулася, а коли повернула голову в ту сторону, звідки доносився звук, то побачила Макара з тим хлопцем.

— Усі доброго ранку! — голосно заговорив начальник. — Розпочинаємо цей день зі знайомства з новим співробітником нашої компанії. Роман — висококласний спеціаліст з реклами й тепер наш новий менеджер. Можете поки познайомитися ближче.

Він ще щось тихо сказав цьому хлопцеві, а тоді повернувся до свого кабінету. Я помітила, що до Романа підійшла Катя. Вона провела його до столика Стаса, біля якого було вільне місце. Вони швидко познайомилися та потиснули один одному руку. Я помітила, що хлопець повернув свою голову в мою сторону, тому швидко опустила погляд до екрана свого ноутбука. У мене занадто багато роботи, аби ще спостерігати за ним. Навіщо я взагалі роблю це? Неподалік від нього сиділа Ілона, з якою він теж уже встиг познайомитися. Вона ж абсолютно не була зацікавлена у спілкуванні з новим колегою.

Увесь день я максимально багато виконувала своєї роботи, аби не відриватися на непотрібні думки. Усе навколо мене тривожило та дратувало. Я хотіла поговорити з Макаром, щоб зрозуміти все, що відбувається між нами. Мені хотілося знати правду про те, що сталося сім років тому. Та чомусь я не наважувалася ніяк розпочати цю розмову. Натомість я весь день провела, працюючи над проєктом будинку для його друга. Я уявлення не мала, хто цей друг Макара, але робила все так, як би хотіла у своїх мріях. Я знала, що ніколи не зможу збудувати власний будинок, тому хоч комусь знадобляться мої багаторічні ескізи та малюнки. Як тільки годинник відбив шосту, я максимально швидко зібралася та пішла геть, щоб побути деякий час наодинці. Думок були надто багато, а я навіть не мала кому розповісти про це. У мене була лише Софія, але і вона постійно зайнята своєю роботою. Таке вже доросле життя, коли ти повністю залишаєшся сам з собою.

Наступного ранку я знову занадто швидко прийшла на роботу. На вулиці сильно дощило, тому я полінувалася навідатися до своєї улюбленої кав'ярні. Спочатку я пішла у вбиральню, щоб привести себе в порядок. Моє волосся було злегка вологим після дощу, а туш трохи розмазалася по щоках. Я швидко поправила макіяж і розчесала своє волосся пальцями. Провівши руками по коричневій спідниці, я вийшла з вбиральні. Глянувши на годинник, помітила, що ще залишилося десять хвилин до початку робочого дня. Я пошкодувала про те, що не купила собі зранку кави, бо мені шалено хотілося її. Тож я попрямувала на невеличку кухню, якою у нас користувалися вкрай рідко. Я ввімкнула кавову машинку та почала чекати, коли моя чашка наповниться напоєм.

— Привіт! — раптом заговорив за моєю спиною чоловічий голос.

Я налякано підстрибнула, а коли оглянулася, то помітила того хлопця, з яким стикнулася вчора. Він підійшов трохи ближче до мене, не відриваючи свого погляду від мого обличчя.

— Ми вчора не встигли познайомитися. Ти так швидко втекла після робочого дня. — Хлопець простягнув мені свою руку. — Роман.

Я декілька секунд дивилася на його руку, що повисла у повітрі. Потім я все ж усміхнулася та потиснула її.

— Меліса, — сказала я.

— Вау! Тобі безперечно дуже личить.

— Дякую. Це... Це тато так захотів.

— Красиве ім'я для такої красивої дівчини.

— Ох, перестань! — Я закотила очі. — Невже справді красива?

— А ти сумніваєшся?

Я знизала плечима, спершись до стільниці. Навіть не помітила, як ми з ним так швидко перейшли на "ти". Мій погляд знайшов зелені очі Романа. Хлопець усміхався мені своєю милою усмішкою.

— Ти не відповіла на моє запитання, — зауважив він та засміявся.

Я тихо засміялася разом з ним, обійнявши себе обома руками.

— Точно! — сказала я. — Значить, ти вважаєш мене красивою.

— Ідеальною.

Я ще голосніше засміялася та похитала головою. Це був повний провал! Можливо, якась інша дівчина раділа б, що такий симпатичний хлопець проявляє їй свою увагу, але я була далеко не з таких дівчат. Довгий час перебуваючи в тіні своєї сестри, я не могла бачити себе красивою. Симпатичною? Так! Можливо, навіть привабливою. Але зовсім не красивою.

— Серйозно! — голосно сказав Роман і чомусь підійшов впритул до мене. Я уважно подивилася на нього з-під довгих вій. — Не розумію, чому ти сумніваєшся? Якщо у тебе є хлопець, то він справжній козел.

— Чому? — трохи розгублено спитала я.

— Бо якби у мене була така дівчина, то я б кожного дня говорив їй купу компліментів. Вона б ніколи не сумнівалася у собі.

— А у тебе є дівчина? — поцікавилася я, схиливши голову вбік.

Хлопець раптом поклав свої руки по обидва боки від мого тіла, а сам нахилився ближче до мене. Його погляд опустився на мої губи. Я несвідомо прикусила нижню губу, бо не могла цього контролювати. Між нами з'явилася дивна напруга.

— Як думаєш, — почав він, — якби у мене була дівчина, то я робив би це зараз?

— Робив "що"? — уточнила я.

— Дивився так на тебе, — відповів Роман, розглядаючи моє обличчя.

— Як саме?

— Так зацікавлено та з відвертим захопленням. 

Я легко усміхнулася, бо його слова були мені приємними. Хлопець справді дивився на мене по-особливому, але я не могла відповісти йому тим самим. З моєї сторони це була всього лише маленька іскра зацікавлення. Моє серце не билося поруч з ним так сильно, як біля...

— Не хочу порушувати те, чим ви зараз займаєтеся, — суворо заговорив Макар, — але робочий день уже розпочався.

Роман різко відійшов. Я зустрілася поглядом з холодними темними очима, що дивилися просто на мене. Мені чомусь стало соромно, і я відчула рум'янець на щоках. Знервовано поправила свою спідницю та помітила, що погляд Макара опустився на неї. Мабуть, я даремно це зробила, бо він ще подумає, що між мною та Романом щось було.

— Іди працювати! — сказав Макар, дивлячись на хлопця напруженим поглядом. — А ти, Мелісо, до мене в кабінет! Негайно!

Я здригнулася від його голосу. Роман так швидко зник, наче його тут не було. Макар впевнено попрямував до свого кабінету, а я поспішила за ним. Уже і забула про свою каву. І хоч зі спини начальник мав доволі спокійний вигляд, я відчувала, що він злився. Що саме його розізлило?

Чоловік увійшов у свій кабінет, і як тільки я зайшла за ним, він різко зачинив двері однією рукою, нависаючи наді мною. Я так сильно притиснулася до дверей, наче наляканий зайчик. Суворий погляд Макара зупинився на моєму обличчі.

— Що з того, що я говорив тобі про службові романи, ти не зрозуміла? — холодно спитав він. — Відповідай, Мелісо!

Я здригнулася від його тону, бо зовсім не очікувала, що Макара розізлить моя розмова з Романом.
Я глибоко вдихнула та гордо підняла голову, зустрічаючись з ним поглядом.

— У нашому офісі, здається, не заборонено спілкуватися з колегами, — різко сказала я. — А щодо службових романів, то я думала, що ви мали на увазі себе. Хіба це стосується працівників?

— Ще і як стосується! Будь-які стосунки на роботі заважають їй, тому я проти цього.

— Гаразд. Це все?

Він уважно подивився на мене, примруживши очі. Я впевнено дивилася на нього у відповідь, але все ще міцно притискалася до дверей.

— Ти більше не будеш фліртувати з ним, Мелісо! — суворо сказав Макар, виділяючи кожне слово. — Відтепер ти підходитимеш до нього виключно по роботі, а це буде вкрай рідко, а точніше — ніколи.

— Що? — перепитала я та знервовано засміялася. — Це жарт? Ти не можеш заборонити мені спілкуватися зі своїми колегами!

— Я твій бос!

— Це нічого не змінює! Якщо я хочу спілкуватися з ним, то робитиму це. Ти не зможеш мені заборонити. І я... Я не фліртувала з Романом! Навіть якщо так, то тебе це зовсім не стосується.

— Жодних романтичних стосунків на роботі. Ти зрозуміла?

Я переступила з однієї ноги на іншу та легко похитнулася в його сторону. Таким чином губи чоловіка зачепили мою щоку, від чого моє тіло затремтіло. Коли я повернула голову в його сторону, то наші обличчя були в сантиметрах одне від одного. Ще трішки — і він би міг поцілувати мене. Серце ледь не вистрибувало з грудей, а дихати стало важче. Його погляд з моїх очей опустився на мої губи. Я мимовільно розімкнула їх, вдихаючи повітря, змішане з неймовірним ароматом його парфумів. Мої очі заплющилися від іскри задоволення, що пройшлася моїм тілом. Губи почали поколювати в передчуття поцілунку. Він був так близько, що варто було йому трішки нахилитися — і наші губи зустрілися б у палкому поцілунку. Я вже готова була сама поцілувати його, не в змозі більше терпіти дивного бажання, що наростало з кожною секундою. Він нахилився трохи ближче, обпікаючи своїм гарячим диханням мою шкіру. Я несвідомо підняла свою руку, аби торкнутися його. Я жадала цього так сильно, наче ковток свіжої холодної води під час спраги.

— Повертайся до роботи, Мелісо! — прошепотів мені на вухо Макар.

Я розплющила очі, зустрічаючись з його напруженим поглядом. В мить стало соромно, і мої щоки сильно почервоніли. Він знав, що я хотіла цього поцілунку та чекала його. Я різко відштовхнула чоловіка від себе, а він навіть не пручався. Макар відійшов на максимально безпечну відстань від мене, а я так швидко вибігла з його кабінету, наче щойно обпеклася. А я таки зробила це, коли мало не поцілувала його, коли стояла там, притиснутою до дверей, в очікуванні поцілунку, але він так і не поцілував мене. Значить, не хотів робити це.