Тільки ми - Ліка Радош

Екзамен склала відмінно. Як завжди розхвилювалась, і коли почала відповідати мало не втратила дар мови. Та треба сказати велике "Дякую" викладачу, тому що сам мене розговорив, давши навідні питання, а там вже і я відчула свою стихію та продовжила впевнено давати відповіді на екзаменаційні питання.

Задоволена. З гордо піднятою головою та відміткою в заліковій, покинула аудиторію та вийшла в коридор, де мене зустріли одногрупники з запитаннями. Все як завжди.

Підійшла і Оксана, котру правда не дуже хвилювало, чи дуже строгий Мирослав Семенович, чи закриває очі на списування, чи завалює питаннями. Все це їй байдуже.

- Вітаю! З черговою перемогою! – привітала мене Ксеня, та обійняла за плечі. Правда, сьогодні мені її привітання здалося не дуже щирим.

І взагалі її поведінка, коли я розповіла про стосунки з Станіславом, різко змінилася. Раптом усі її фрази стали більш саркастичні та колючі. І головне, що я невпевнена, чи це насправді так, чи я сама себе накручую. Бо дивно, щоб твоя краща подруга була не рада коли в тебе все налагоджується в житті. Я ж завжди щиро рада будь-яким вдачам Оксани. І дуже переживаю її невдачі.

- Дякую. А ти коли збираєшся йти? – запитую.

- Та я, мабуть, в кінці зайду, щось не готова зараз відповідати. – легко відповідає Ксенька.

- Тебе чекати? – запитую.

Інколи залишаюсь для моральної підтримки подруги, а потім ми йдемо удвох кудись попити каву та поділитись враженнями після екзамену.

- Якщо ти нікуди не спішиш, то так. – знову в її відповіді відчуваю незрозумілу мені агресію.

- Та в чому проблема. Почекаю, звичайно. Просто, ми і так по завершенні нікуди не зможемо піти, бо в обох є плани на вечір. Не встигнемо тоді підготуватись. – пояснюю своє питання.

Неприємне відчуття. Так наче я виправдовуюся. Хоча моє питання цілком влучне і не несе за собою жодного підтексту. Та відганяю будь-які сумніви, що з'являються щодо поведінки подруги. Розумію, що швидше моя розбурхана уява останніми подіями могла зіграти зі мною поганий жарт.

- Та годі тобі. Встигнеш ти підготуватись до свого побачення. А якщо гарно попросиш, то я навіть тобі допоможу. Спробую вибрати з твого гардеробу щось путнє. – заспокоює мене Ксеня.

Сама задумуюсь чи справді в мене такі погані справи зі смаком. Хоча про що це я? Я ніколи і не приділяла увагу тому, що одягаю. Все було по розміру, чисте та зручне. По фігурі сідало добре. Можу сказати, що в мене стиль такий – не виділятись.

- Та я й не знаю чи варто наряджатись. Попередні рази ми просто в парку гуляли. І на сьогодні ні про що конкретно не домовлялись.

- Ось тому і варто піти з нами в кафе. Там буде можливість показати себе в повній красі. То  ж поки я буду пітніти на іспиті поговори з Стасом та домовся про спільну прогулянку.

- Оксано, пригальмуй. – ледь встигаю за нею. – Давай якось іншим разом зустрінемось парами. Добре? А сьогодні проведемо вечір так як планували до того.

- Значить так? З'явився хлопець і все? Подруга вже не потрібна? -  видала Оксана, змусивши мене здивуватись.

Чого-чого, а ось такої реакції від неї зовсім не чекала. Це ж вона мені всі на кожному кроці давала прочуханки щодо відсутності мого особистого життя. Що я дуже замкнута в собі, і мені давно пора почати з кимось зустрічатися. Думала подруга мала б зрадіти, що я нарешті вирішила ризикнути і наважитись на романтичні стосунки. А тут такі заявочки!!!

- Зовсім не так. Ти не права. Просто ми з Стасом ще взнаємо один одного. І я не хочу поспішати з такими заходами. Хтозна-як у нас далі справи підуть.

- Ну добре. Може ти й права. Ну тоді йди вже додому, не чипи тут. А я наберу Сергія він мене зустріне після екзамену. – заспокоюється Оксана.

- Гаразд. Подзвониш коли вийдеш. Розкажеш як здала, добре? – відповідаю подрузі.

Намагаюсь поводитися так ніби наша міні сварка на мене ніяк не вплинула. Сьогодні Оксана вперше поводилась зі мною грубо. Раніше я зауважувала за нею такі речі, що гостро відповідає, що перекручує слова та, кажу, ці її отруйні стріли ніколи не були направлені в мою сторону. Та й, по-чесному, в деяких моментах я захоплювалась цим її вмінням з будь-якої ситуації вийти переможницею. І коли вона починала перегинати палицю, я завжди її стримувала та згладжувала ситуацію.

Що й щойно зробила. Ні я не шкодую, що відповіла так. Та все ж неприємний осад на душі. Наче я вибачалась перед нею. І що повинна почуватись винною через те, що у мене з'явився хлопець. Я ж ніколи і словом не обмовлялась, коли Ксеня скасовувала наші зустрічі якраз через своїх кавалерів, бо їх товариство було цікавіше ніж моє. Звичайно, куди ж мені...

- Удачі на екзамені. На зв'язку. – прощаюсь з Оксаною. Та підходжу до решти одногрупників, щоб попрощатись.

- Біланова, ти сьогодні підеш з нами святкувати закриття сесії? – запитує староста.

А я забула, що щось таке планували зробити. Але оскільки це були тільки плани, то я на це не дуже звернула увагу. Я б хотіла потусити трохи з одногрупниками, та все ж бажання зустрітись з Станіславом було сильніше. Хоча думаю, що якби пояснила йому ситуацію і перенесла зустріч на біль пізній час він би зрозумів.