Тільки ми - Ліка Радош

Стас

Бачу, дівчинка моя змерзлюха. Не сильний мороз на вулиці. А ця вже старається так замотатися в шарф, що, скоро, окрім очей нічого видно не буде. Хоча, так краще, ніж, намагатися в зимову пору модницю з себе показувати. Що до мене, то холодну погоду я переношу краще, ніж жарке літо. Зараз, навпаки, відчуваю себе бадьоро.

Дивлюсь, на Аліну, та руки чешуться, так хочеться її обійняти. І нітрохи не стримую себе. Була не була. Опускаю руку на її талію, та притягую до себе. Чекаю, що скаже. Та дівчина продовжує йти, наче, так і повинно бути. Йдемо, деякий час, мовчки. Насправді ця тишина, не викликає ніякої нервозності чи ніяковості. Просто приємно ось так іти, обіймаючи її за стан. Уже й позабув, що хотів сказати. З таким впертим наміром, усе прояснити, виходив із кафе.

А тепер, коли без жодних питань, дозволяє себе обіймати, то і претензій не стало. Та все ж!  З чогось потрібно почати?

- Аліно, давай на чистоту? -  починаю я, та зупиняюсь.

Повертаю дівчину обличчям до себе, щоб побачити кожну емоцію. І розуміти, як міцно стою на ногах в цій ситуації. Бо хоч, я і старший, як мінімум на чотири роки, та все ж...прив'язати до себе дівчину, ще жодного разу не хотів, ще нікого не ревнував. Та, тим більше з першої зустрічі, зустрічатись нікому не пропонував. Так що, для мене це все вперше.

- Давай. - трохи, невпевнено відповідає дівчина. Мабуть, своєю фразою я її налякав.

- Ти мені дуже сподобалася. Можна сказати, з першого погляду. Ще там, на сходах, зранку, коли звалилась мені в руки. - випалюю все на одному подиху. Та Аліна мовчить, то я вирішую продовжити. - і хочу, щоб ми почали зустрічатися.

Дівчина здивовано дивиться на мене. Тут я розумію, що таки надто швидко все роблю. І намагаюся реабілітуватися.

- Тобто, нумо познайоммось ближче? - що ж я несу? - Погуляємо разом, дізнаємося одне про одного більше? Просто, не хочу, щоб така ситуація, як сьогодні знову повторялася. - зрештою видаю я.

- Яка ситуація? - запитує.

Серйозно? З усього, що я наговорив? В неї одне питання?

- Те що ти весь час говорила з моїм другом, а на мене не звертала уваги, такі ігри на мене не діють, швидше дратують.

- Вибач. Просто, поряд з тобою я трохи гублюся. Зі мною так є, особливо, коли хлопець мені подобається. - на останніх словах Аліна чемно очі відвела в іншу сторону. - А з твоїм приятелем було легко спілкуватись, я не намагалась на нього справити враження, тому і розслабилась.

Не зводжу погляду з неї. Розумію, говорить щиро, більше соромиться. Та все ж!

- Тобі і на мене не потрібно враження справляти. Ти мені сподобалась, і думаю, що коли взнаю тебе більше, то подобатимешся ще сильніше. - одразу знаходжу слова, щоб переконати її. Та все ж уточнюю, хоча в її відповіді, почув згоду на мою пропозицію. - То ти не проти? Спробуємо бути разом!

Киває, та не сміло посміхається.

- Я хочу почути слова! - все ж уточнити, було б не погано.

- Я згодна. Рада буду познайомитись з тобою ближче. І буду старатися не говорити з твоїми друзями. - видає моя дівчина в кінці.

- Я не кажу, що не хочу, щоб ти з ними говорила, просто, давай їм зрозуміти, що ти зайнята.

- Як я могла дати зрозуміти, що зайнята, якщо сама цього не знала? - цілком правильне питання, та хіба я не казав їй, що запрошую саме її, а подруга йде як багаж?

- Я все тобі сказав, ще коли ми рушили до кафе.

- І після спілкувався тільки з Оксаною. - трохи ображено відповідає Аліна.

- Маленька, твоя подруга не така проста, як ти думаєш, та і ти весь час відмовчувалася. Тож, вибач. Пристосовувався до ситуації.

- Давно ви дружите? Вона близька твоя подруга? Чи так, більше знайома? - уточнюю, бо думаю що білявка, ще достатньо мені води накаламутить.

- А що так питаєшся? - огризається Аліна.

Бачу ревність притаманна не тільки мені. Розуміння цього бальзамом розливається на душу. Мабуть, пробачу їй той флірт з рудим. На перший раз, звичайно.

- Та, просто. Казав, вже, що хочу дізнатися про тебе трохи більше.

- То це перші твої питання? Про Оксану? - тепер бачу, що відверто злиться, і мені зараз прилетить. - Можеш не напружуватися, ти їй також сподобався, то ж до мене підкатувати не потрібно.

* * *

Аліна

Так і знала!!! Все виглядало занадто добре, щоб бути реальністю. А я вже вуха розвісила. Думала справді сподобалась, казав, що до друга приревнував. Ось воно як! Познайомимось ближче та розкажи мені про Оксану. Таке і раніше бувало. Але сьогодні, чомусь, в рази боляче робиться.

Відходжу від нього. І йду в напрямку автобусної зупинки. До очей вже підкочуються сльози. Зараза. Таки сильно зачепив... навіть не знаю, як з Ксенькою буду спілкуватися, коли вони почнуть зустрічатися. А що почнуть, то вже в цьому не сумніваюся.

На що я тільки надіялася?! Сама винна. Будуть мати з чого потішатися. Наївна Аліна подумала, що може зацікавити такого як Стас. Хіба одразу не видно, що не мого поля ягода.

Проте хлопець не залишає мене в спокої, не дає дійти до зупинки. Повертає до себе. Ставить обидві долоні мені на обличчя, до речі, дуже теплі, та заглядає у вічі.

- Дівчинко моя, ти все не так зрозуміла. Просто, хотів прояснити наскільки ви близькі. Бо також бачив її інтерес до мене, і не був впевнений, що ти бачиш усю картину повністю.

- Що ж, таки, не бачу. - відповідаю.

І намагаюся усе розкласти по своїх місцях. І вже вирішити, чи хочу вірити йому? Чи таки страх, що обманює, і використовує, тільки, щоб підібратися до Оксани, все-таки переможе?

- Головне ти повинна запам'ятати, що вона мене ніскілечки не цікавить. В принципі, якщо, ви дійсно близькі подруги, то і проблем не повинно виникнути, як тільки ти скажеш, що ми разом. Та можливо, для Оксани ваша дружба не настільки дорога, як можливість самоствердитись за мій і твій рахунок.

Тепер дивлюсь на нього у всі очі. Такого я подумати не могла, від нього удару чекала, а від Оксани зовсім ні. Якою б вона зухвалою, моментами не здавалась. Все ж дружимо ми дуже давно. І вона завжди була поряд, коли була потрібна мені. Щоб не ставалось.