Мій недолугий бос - Ксенія Стрілець

– Але ж…, – виходжу слідом за нею.

– Дякую за цікавий день, синьйоре Коваленко. Доброї ночі! – перебиває мене посміхаючись, а позаду неї блимає фарами біла автівка, щойно знята з сигналізації.

Не вимовивши більше ні слова, вона крокує до автомобіля. Звабливо, плавно, наче пливе. І лише зараз у мене з’являється можливість її розгледіти, хоч і ззаду. Тонка наче тростинка, довгі офігенні ноги, пружні на вигляд горі…ну те що нижче талії, витончена постава і соковиті груди. І хоч останніх саме зараз я не бачу, та зрадливі спогади все одно підкидають мені картинки сьогоднішнього дня, коли мій погляд мимоволі зупинявся на них. Аж самому стає гидко за свої думки. Дівчина пожертвувала своїм часом, щоб мені допомогти, а виходить, що єдине, що мене вразило це її декольте.

Аделіна доходить до автівки, сідає за кермо новенького Лексуса і вправно, як для дівчини та ще й білявки, виїжджає з паркування. 

Вона вже давно звернула за рогом, а я все ще стою на вулиці прибитий побаченим, і вкотре впевнююсь, що перше враження оманливе. Хоча вона і казала, що має автівку, та все ж уявляв її за кермом чогось не такого великого та не такого дорогого.

Та я навіть не знаю, що саме мене зачіпає більше, те що її машина дорожча за мою, чи те, що дівчина її віку не могла сама заробити на неї.

Напрошується лише один висновок, або вона дочка якось багатенького дядечка, або ж утриманка такого ж персонажа і від обох варіантів мене нудить.

Те, що лише нещодавно приводило мене у захват при погляді на дівчину, зараз здається дріб’язковим, не важливим, надуманим. Діана та її друзі таки зробили свою справу, я дійсно почав упереджено ставитись до людей, що живуть коштом інших.

Стає зрозумілим, як вона так швидко та вправно вибрала сукню та створила образ за хвилину, перебуваючи в автівці. Мабуть, шопінг це єдине чим вона займається в житті коли не робить послуг подрузі. Навіть її слова тепер звучать для мене інакше. Якщо ще годину тому я задавався питанням чому дівчина з такою хорошою освітою та широким світоглядом працює звичайною перекладачкою, то тепер і ця загадка розкрита. Багатенькі батьки відправили свою донечку вчитись і вона це зробила, а от що робити з тою освітою не збагнула, тому і живе за їх же рахунок, а може і за чийсь інший.

Навіщо я взагалі про неї думаю, та псую собі настрій?! Вона мені допомогла і за це я їй вдячний, а от що вона робить у вільний час, а тим паче зі своїм тілом, не моя справа. 

Квартира зустрічає мене темрявою та тишею, від чого я відчуваю полегшення. Ми не живемо разом з Діаною, але її все одно багато в моєму житті та квартирі. Ми часто зустрічались після роботи, проводили спільно вихідні, ходили в ресторани та іноді відвідували вечірки її друзів, останнє я робив звісно лише для галочки. Але саме сьогодні мені зовсім не хочеться, щоб вона приходила, не хочеться слухати докори  на свою адресу, не хочеться виправдовуватись за власні амбіції. І не зважаючи на те, що її речей у квартирі стає дедалі більше, часу разом ми проводимо все менше. Можливо наш  час як пари вичерпано, просто ніхто з нас не наважиться сказати про це в голос. 

Проходжу у вітальню, та навіть світло не вмикаю. Хлюпаю на дно келиха трохи віскі, сідаю в крісло і роблю ковток янтарної рідини в напівтемряві. Думки пов'язані з Діаною, виштовхуються спогадами про іншу, ту яку я зовсім не знаю, і після своїх власних висновків, не впевнений, що хочу знати. Втішає лише те, що більше я її не побачу, а отже нема чого перейматись.