Подвійна помилка мільярдера - Тала Тоцка

Він дивиться на мене.

Прямо впритул.

А у мене коліна тремтять і підгинаються.

Вчасно згадую, що не вмію плавати і чіпляюся руками за поручні басейну. Інакше сповзу у воду та потону.

Ну який же він гарний, ялинки-голочки. Я таких ніколи не бачила.

Хіба що в кіно чи рекламі. Точно, він схожий на того хлопця, що спортивне харчування рекламує. Але в моделях все одно прослизає щось солоденьке, а в цьому і натяку немає. Брутальний, мужній.

М'язи пагорби, прес квадратами, неголене підборіддя.

Яке там солоденьке, один суцільний тестостерон!

Дуже правильно сказала Янка — австралійський пожежник. Тільки без котиків. Шкода, йому личили б котики.

Сама Янка тим часом вибирається із басейну. Подруга нахиляється над шезлонгом, небезпечно прогнувшись у талії і випнувши п'яту точку, ніби там у неї об'єктив камери, і вона прямо зараз веде приховану зйомку.

Нервово проводжу рукою по волоссю, струшую головою. Цікаво, як я виглядаю? Може, мені теж варто повернутись, щоб йому було краще видно мій вигин від стегна?

— Шановний! Чуєте? Так, так, ви! — кричить тим часом Янко. — Ви нам не поможете? У нас шезлонг зламався!

Бреше як дише. Нормально все було з шезлонгом, вона навмисне його щойно зламала. Я бачила, як вона штовхала його ногою. Бідний шезлонг...

— Якщо вам, звичайно, не важко, — додає подруга з придихом і кидає на пожежника такий погляд, що той уже повинен розплавитися і розтектися калюжею.

Мужчина розриває наш зоровий контакт, і я від полегшення видихаю. Тільки тепер усвідомлюю, під якою була напругою, у мене навіть пальці побіліли, якими я поручень стискала. І ноги затекли.

— Не важко, — наш австралієць демонструє білу посмішку, від якої ми з Янкою дружно видаємо тихий протяжний стогін. На засмаглому обличчі вона виглядає божественно! Він вдставляє візок убік і одним махом перестрибує через паркан.

Усе. Я у відключенні.

Ну, чому я не пишу вірші? Або хоча б не вмію сяк-так підібрати риму? Я тоді описала б цей стрибок чотиристопним ямбом, порівнявши його з граціозним стрибком ягуара. Або гепарда.

Тільки обов'язково хижака, бо коли стрибун-пожежник м'яко приземляється на землю і кидає в мій бік швидкий погляд, здається, що він зараз накинеться на мене і проковтне. Навіть кісточок не залишить.

Янка заливається солов'ям і час від часу торкається ліктя хлопця, поки той лагодить шезлонг. А я лише безпорадно кліпаю очима, продовжуючи стирчати в басейні.

Не вмію я, як вона. Якби я до нього доторкнулася, то точно зомліла б.

— Шезлонг не зламано, його просто заклинило. Я поправив напрямні, тепер він легко розкладатиметься, — пожежник випростується і повертається до мене. — А у вас нічого не заклинило, Алю? Вам нічого не потрібно виправити?

Я відчайдушно мотаю головою, а потім так само відчайдушно киваю. Мужчина, що складається з м'язів, кубиків та тестостерону, здивовано вигинає брову, а потім оглядає свої ноги.

— Чому ви так дивитеся на мене? Зі мною щось не так?

— Нн-ні, — квапливо трясу головою і тушуюся, — все так. Тільки звідки ви знаєте, як мене звуть?

— Вас так кликала подруга, — відказує чоловік.

— Мене звуть Янка. А як звати вас? — Янка вклинюється між нами, загороджуючи від мене австралійця. Той усміхається і непомітно відсувається від Янки.

— Артем. Приємно познайомитися.

— А нам як приємно, не уявляєте. Ми з Алькою вирішили вибратися за місто. Позагоряти, подихати повітрям, — торохтить подруга, не замовкаючи ні на мить. — А ви чим тут займаєтесь?

— Збираюсь чистити басейн. Бажаєте допомогти? — Артем скалиться білозубою посмішкою, і я знову подумки стогну.

Зрозуміло, що він ніякий не пожежник. Він сантехнік. Або слюсар. Хоча я думала, що скоріше охоронець. Але охоронці не ходять у комбінезонах на голе тіло, а от слюсарі ходять. Ще, можливо, садівники.

На таке тіло, божечки, тільки комбінезони і вдягати.

— У вас така загадкова подруга, — кидає на мене туманний погляд Артем. Мда, на слюсаря він, звісно, ​​мало схожий. Може, він сторож? Заодно вирішив почистити басейн…

— Вона не загадкова, — заступається подруга, — вона не дуже балакуча просто.

Я посилено киваю, погоджуючись із Янкою. Відпускаю поручень, стаю на сходи, щоби вибратися з басейну. Нога зісковзує зі сходинки, я скрикую і плюхаюся у воду.

— Ой, вона зараз потоне, вона ж плавати не вміє, — верещить Янка. — Артеме, допоможіть!

Мене вихоплюють з води міцні руки, перш ніж я встигаю злякатися. Янка, звичайно, перегнула палку — щоб тут потонути, навіть мені треба дуже постаратися. Набагато більше шансів задихнутися від дотиків широких долонь, що обвивають мою талію.

А від гладких тугих м'язів, що перекачуються під засмаглою шкірою прямо перед моїми очима, зі мною, здається, зараз станеться божевільний припадок.